Знов цвітуть в  Тернополі каштани.

П’ють блаженство стиглі ліхтарі –

Хтось проніс кадило, мабуть, зрання,

Бо димок ще в’ється угорі.

Озирнусь. В задумі мріє місто,

Сон гойдає стогін поміж крон...

Пахне цвіт, немов пасхальне тісто,

У росі закучерених грон.

*  *  *

Хустинка неба

залягла у шибі.

Гуде…

Цілуються джмелі

та  лапки чухають

в мариновій колибі.

Запахло медом

свіжим

на столі.

От ще б до нього

кусень огірка

зеленого

й такого запашного,

а шкірочка в колючках

і гірка…

І як  вмістилось це

в шматку вікна

живого?

Надія ТАРАСЮК.