«Прилітає –  не коли заманеться… Часом вночі… Або на прогулянку завітає, як мандрую вуличками Тернополя», – каже Оксана Воркун. Вірші жінка почала писати, ще коли  була школяркою. І відтоді вони стали для неї тим прихистком, де можна завжди побути собою. Люблять читати поезію пані Оксани її колеги з Петриківської ЗОШ 1-2 ступенів, у якій працює вчителем початкових класів. Багато віршів присвятила чоловікові, а найперший критик і порадник – мама. Радіє жінка і тому, що поетичне сприйняття світу передалося її донечці Вікторії.

Отож, пропонуємо читачам «Гніздечка» кілька поезій Оксани Воркун.

Для тебе!

Теплого сонця, ясного неба,

Світанків ніжних, погожих днів.

Чого для щастя в житті ще треба?

Лиш щоб твій погляд мене зустрів…

Тобі дарую своє кохання,

Тобі відкрию рай у душі,

Тобі віддам свою мить останню,

Для тебе пишу свої вірші.

***

До тебе серцем пригорнуся,

Обніму ніжно, до безтями.

Тобі у ноги поклонюся,

Матусю, ненько, рідна мамо…

Ночей ти стільки недоспала,

Трудилась, щоб людьми ми стали.

Маленькі були – повивала,

Навчала нас, коли зростали…

Як стали ми на хибну стежку,

Уміла словом зупинити.

Самій було не дуже легко…

Нас поглядом могла зігріти.

Ти віддавала серце й душу,

В них спокій прихисток втрачає.

Матусі я зізнатись мушу:

«Щаслива, що тебе я маю!»

Колискова

Не сумуй, моя маленька,

Не тужи, моє серденько,

Бо до тебе уві сні

Прийдуть ангели ясні.

Будуть пісеньки співати,

Серце радістю сповняти,

Щастя й спокій принесуть

Й далі вирушать у путь…

Оченятка закривай

І швиденько засинай.

Хай насняться сни чудові,

Сни чарівні, кольорові.

В світі діточок багато,

До всіх треба завітати.

Завтра знов вони прийдуть,

Сни квіткові принесуть…

***

Думками переповнена свідомість,

Я в мріях лину у далекий край.

Сказати хочу «почекай», натомість

Із вуст зривається гірке «прощай».

Як хочу я, щоб ти пішов зі мною

В мій світ, який придумала сама.

В цім світі не буваю я сумною,

Туди забула шлях німа зима.

Якби могли ми взятися за руки,

Ввійти в це царство, у любові світ…

Та серце обривається з розпуки,

Самотня я продовжую політ.

Лише надія душу зігріває,

Любов безмежна прибавляє сил.

Туди дорогу кожен сам шукає,

Всім серцем лине на обрубках крил.

Туди дійдемо різними стежками,

Як вперше, знову зустрінемося ми…

Ти зараз не тримай мене, благаю.