Усі ми кудись поспішаємо, чогось гарного прагнемо та про щось мріємо. Та не завжди розуміємо того, що з нами трапляється спонтанно, недооцінюємо тих дарунків, які нам приносить сама доля.

Не поспішаючи, йшли тротуаром і розмовляли з сестрою, але на мить мій погляд зупинився на знайомій людині. Так, це був ти. Такий же вродливий і загадковий, як десять років тому, така ж щира усмішка і відвертий погляд сіро-голубих очей. Наче і не було тих десяти років розлуки. Мені з тобою завжди було комфортно, розмовлялося легко, невимушено, приємно.

Чудовий сонячний день додавав цій зустрічі красивого відтінку, насичував його блакиттю неба. Я насолоджувалася кожною хвилиною, проведеною з тобою. Щось рідне і близьке було в тобі, але водночас чуже та далеке.

Запитую долю: чому саме зараз, а не десятиліття назад ти подарувала цю зустріч? Та вона мовчить. Доле-доле, ти подарувала його іншій, можливо, кращій та головне - щасливій, а з мене вирішила посміятися. Повір – не вийде! Я сильна. Я щаслива уже тому, що він щасливий, і це найважливіше. Я усім серцем бажаю, щоб йому і надалі добре велося у житті, хоча подумки…

Дякую тобі, доле, за твій подарунок! Його погляд, його усмішка, його лагідний голос назавжди залишаться у моєму серці, та він цього не знатиме, бо я не розповім. Хіба зможе прочитати це в моїх очах. Ні, не прочитає. Я чудово вмію приховувати свої почуття, навіть коли приховувати цього вже несила…

*  *  *

Хіба може в житті так бути?

Я не можу тебе забути…

Твою посмішку, щирі очі,

Що так снились мені щоночі.

Погляд твій – подарунок долі…

Я вивчала тебе поволі.

Слово, мудра твоя порада –

Це для мене завжди розрада.

Кожна мить із тобою – свято.

Хай їх буде у нас багато.

А усмішка твоя та очі

Нехай сняться мені щоночі.

Соломія СОНЯЧНА.