Тут підростає уже дитина третього покоління, а разом з нею і застарілі образи першого покоління…

- Діду! Бабо, ану не сваріться! - Намагається заспокоїти своїх дорогих людей внучок.

Та вони і не збираються відступати, а ще запекліше викрикують одне одному наболілі за роки образи.

Почувши сварку, прийшла дочка і забрала з кімнати синочка, за мить повернулася, щоб примирити своїх батьків. Та вони і слухати не хочуть нікого, окрім своєї ображеної думи. Чоловік докоряє дружині за роки проведені за кордоном, мовлячи, що не відомо, чим вона там займалася, що замало уваги приділяла йому та дітям. Болючі і неправдиві слова ранять у саме серце… У жінки здають нерви і вона виказує чоловікові все, що думає про нього… Цього вже краще не чути нікому.

Дочка виходить з кімнати вся в сльозах і з гіркотою у серці запитує: «Боже, ну коли це вже закінчиться? Невже вони не пробачать один одному ці образи ніколи?»

Усі ображені та нещасливі розходяться по різних кімнатах, кожен думає про щось своє…

Як розірвати це коло образ і непорозумінь? Як повернути їм спокій та віру?

Хочеться достукатися до їх сердець і сказати, що життя занадто коротке, щоб витрачати його на те, чого уже не повернеш, на те, що повинно відійти давно в минуле, щоб звільнити місце для щасливого сьогодення та майбутнього. Тільки як це зробити?

Соломія СОНЯЧНА.