Ліниво відкриваю очі зранку. Через вікно вже весело усміхається сонце, а через кватирку   чути веселе цвірінькання птахів. Встаю і починаю збиратися, щоб не запізнитися на черговий огляд у жіночу консультацію: через півтора місяця на світ має з’явитися моя маленька крихітка, моє дитятко. Усміхаючись, погладжую себе по кругленькому животику, де ще, напевно, спить моя малятко, і виходжу з будинку.

Відповідаючи на запропоновані запитання, сміливо ставте собі 10 балів за кожну позитивну відповідь і 1 – за негативну.

В розшитій сріблом білій вишиванці

Святе Різдво мій рідний край зустрів.

Достаток снігом закрутився в танці

І гладдю ліг на полотно полів.

Вітаємо вас і ваші родини з  Різдвом Христовим – святом, яке з благодаті Духа Святого сходить на нашу землю.

Таке життєве кредо Наталі Іванівни Сич, яка викладає історію в Тернопільській спеціалізованій школі №17 з поглибленим вивченням іноземних мов. Поспілкувавшись із нею, по-хорошому позаздрила батькам її вихованців. Адже їхні діти потрапили у справді добрі руки. Наталя Іванівна – з тих учителів, які люблять свою професію, предмет і намагаються часточку цієї любові передати школярам.

Доброго дня, любе “Гніздечко”!

Вже стільки років із усіх відомих мені видань “Свобода” – найцікавіша. Вийшла я заміж і змінила  місце проживання, а все одно  вас чекаю і читаю. Приїжджаю до мами і забираю стосик газет.

Мене завжди хвилювала доля сиріт, покинутих крихіток. Цей біль за їхню долю вилився на папір.

“Гніздечко” любить читати вся наша сім’я. А це – ми з сестричкою, бабуся і тато. Колись любила читати “Гніздечко” і мама. Але  майже сім років вона живе  далеко від нас, в Італії.

Їх творять для сиріт, знедолених і малозабезпечених дітей ланівчани

П’ятий рік триває своєрідна дружба, творче спілкування і благодійна підтримка між ланівчанами і Новосілківськім навчально-виховним комплексом. Ініціаторами  добрих справ стали районний відділ освіти (В.Ратушко) і християнський центр «Небеса» (В.Андрощук).

10 грудня Чортківській школі-інтернату виповнилося 50 років. Ця знаменна подія не могла залишити мене, випускника далекого 1984 року, байдужим. Тому поетичні рядки, що народилися у мене, співзвучні із назвою вашої сімейної сторінки. Насправді наш інтернат був і залишився для нас, знедолених, родинним гніздечком. Може, хтось із випускників, прочитавши ці рядки, відгукнеться, приїде.

Найбільше  люблю читати у “Гніздечку” про долі людські. Ось і 30 листопада був надрукований лист-сповідь Ольги В. з Тернопільського району “У коханні щастя нема”. Жінка пережила  зраду двох чоловіків.

Кожного разу, коли Кляра виходила переможцем у будь-якому, навіть маленькому досягненні, серце ніби завмирало, сильно билося й раділо. Проте сьогодні, ставши на весільний рушник, дівчина так не почувалася. Нинішній день може обернутися для неї ганьбою…

Один відомий професор університету, якого мали представити до Нобелівської премії, вибрався на озеро.

Він попросив перевізника, аби той повозив його по озеру на своєму човні. Добродій погодився. Коли відпливли уже доволі далеко від берега, професор почав допитувати перевізника.

Прочитала у минулих випусках “Гніздечка” болючий лист пані Світлани “Сироту і сонце не гріє” і защеміло серце, бо й сама  пережила немало. Але Бог милостивий, дасть здоров’я твоїй хворій дитинці, а тобі сили поставити її на ноги. Тільки не віддавай маля у дитячий будинок, як  радить свекруха.

Люди кажуть, що для батьків – дорогі діти, але ще дорожчі – онуки, продовжувачі роду людського. Можливо, тому, що бачимо у них своє майбуття, сподіваємося, що  їм вдасться здійснити те, чого нам не вдалося.

Шановні творці газети! У вашій і моїй газеті “Свобода”, №80 за 5.10.2011 року, прочитав статтю “Гостинці від школярів”, у якій  зустрів прізвища Лех Тетяна і Лех Микола.

«Я  метелик - маю крила. 
Я метелик - високо літаю. 
Я метелик - комашка мила. 
Бачу квіточку - сідаю…».

У селі Козівка Тернопільського району живе поважна сім’я Задорожних. Чимало горя зазнало подружжя Марії та Василя, але ще більше – радості.

З любов’ю в серці

Ніколи не жаліймо добрих слів,

Коли є час комусь ще їх сказати,

Щоб потім ти запізно не жалів,

Що не зумів  тепла душі віддати.

Ніколи не тримаймо на когось зла,

Любов в душі  нехай  вогнем палає,

Щоб нас дорога приязні  вела,

Де злоби і ненависті  немає.

Ніколи не цураймося когось,

Хто із слізьми про поміч  ревно просить,

Хоч сотні раз це чути б довелось,

Та не кажи: “Не цей раз, друже, досить!”

Нема кінця  для благодійних  справ,

Лиш щиро і з любов’ю їх сповняти.

Щоб кожен з нас премудрість цю спізнав,

Лиш серце в грудях треба добре мати...

Ігор ТОПОРОВСЬКИЙ. м.Хоростків.

Любе “Гніздечко”, дозволь поділитися  з тобою тривогою і болем. Бо немає у мене  ні мами, ні тата, тож не маю біля кого  зігрітися, кому вилити свої жалі.