Стукає в двері вітер,

А я думаю – ти прийшов

І приніс хризантеми-квіти,

Незрадливу свою любов.

А я думаю - є на світі

Крапля вірного почуття...

Не стихає за вікнами вітер,

Наче в ногу іде з життям...

Я чекала. Роки ішли.

Були марними сподівання.

Не давали спокою думки,

Що жевріли ще пізнім коханням...

Знову стукає в двері вітер.

А я думаю – ти прийшов.

Пролетів понад цілим світом.

Щастя-долі там не знайшов.

*  *  *

Спогади далекі, незабуті...

Шелестять листками на столі.

Стерті букви і папір зім’ятий.

Їх переглядаю при свічі.

Їх багато. Кожний з них - поема.

Нова, вічна, як людська душа.

В спогадах вертаюся до тебе,

В юність ту, що скоро так пройшла.

Відшуміла, наче літня злива,

Прозвучав її останній звук...

Пам’ятаєш? Ми були щасливі

Серед хуртовин, тривог, розлук.

Чом тоді дороги розійшлися,

В різні боки повели стежки.

Наші долі так і не зійшлися.

Залишились спогади й листи.

Оксана КИШКАНЮК.