10 грудня Чортківській школі-інтернату виповнилося 50 років. Ця знаменна подія не могла залишити мене, випускника далекого 1984 року, байдужим. Тому поетичні рядки, що народилися у мене, співзвучні із назвою вашої сімейної сторінки. Насправді наш інтернат був і залишився для нас, знедолених, родинним гніздечком. Може, хтось із випускників, прочитавши ці рядки, відгукнеться, приїде.

Ми спішимо усі немов на крилах,

До школи рідної, якій вже 50,

Як рідна мати нас вона зростила,

І крила нам дала, щоби літать.

Низький уклін тобі за світлі дні дитячі,

За доброту, за мудрість і любов,

За роки безтурботнії,  юначі,

Які, здається, ми переживаєм знов.

Наш інтернат – просторий, величавий,

Теплом своїм до себе нас горнув,

Нам вчителі себе сповна віддали,

Ніхто, ніхто з нас цього не забув.

Мій інтернат, тобі вклоняюсь через роки,

Усім, що досягнув, завдячую тобі,

Мені ти дав путівку в світ широкий,

Як бачиш сам – тебе я не підвів.

Усі ми дуже хочем  повернутись,

Хоча б на мить до рідного гнізда,

Душа душі відкритись, пригорнутись,

І чашу спогадів розпити аж до дна.

Мій інтернат. У тебе я вдивляюсь,

Крізь призму пережитих літ,

Тобі назустріч вдячно посміхаюсь,

Ти був мого дитинства ясний світ.

Василь ПАЛАМАР, вчитель фізики. с.Великі Чорнокінці Чортківського району.