«Я  метелик - маю крила. 
Я метелик - високо літаю. 
Я метелик - комашка мила. 
Бачу квіточку - сідаю…».

Ті, що падають вгору

Цю ніч я не забуду ніколи. Я, маленька, малорухлива, нерозумна, неприємна гусениця - перетворилася на метелика. Нові можливості, вміння, потреби. На мене навіть по-іншому дивляться люди. Малі діти не кричать, побачивши, а радісно усміхаються. Навіть страшний чорний птах не хоче мене з'їсти, а привітно вітає. 
Так! Я - змінилася! Тепер мені хочеться жити. У мене з’явилися крила - я можу літати куди завгодно. Квіти не закривають від мене голівки, а дають насолодитися їх ароматами. Все довкола змінилося... чи то я?

Я - змінилася! Мені тепер недостатньо сидіти на одному місці. Я хочу пізнавати світ... Я прагну нових знайомств... Мені набридло моє старе дерево, але й вижити без нього я не можу, наче магнітом тягне туди... Воно - моя батьківщина... Ще будучи гусеницею, вивчила на ньому кожний куточок.

Літала розглядати сусідські сади. Там гарно, є багато того, чого  у нас нема... Відразу через огорожу садки значно відрізняються: там чистіше, охайніше, впорядкованіше. Від побаченого я зненавиділа свій сад і одночасно ще більше його полюбила. Бо тут дзвінко щебече соловейко, пахуче цвіте вишня, гордо росте калина. Біди і нещастя поєднали нас. У негоду ми з метеликами, бувало, ночували у бджілок чи залітали у дупло до білок. Разом намагаємося зробити наш сад найкращим, щоб ми гордилися ним. Щоб кожна комашка в світі мала за честь політати у ньому. 
Я стала метеликом… Я більше ніколи не стану гусеницею... У мене тепер завжди будуть розправлені крила!

Не бійтеся  перевтілюватися! Не бійтеся змін! Творіть кожний свій день без  гніву і прагнення отримати  щось навзаєм. Ваше життя  – у ваших руках!

Христина  КАЧМАРИК,

слухачка студії юних журналістів «СЮЖет» при газеті «Свобода».