У селі Козівка Тернопільського району живе поважна сім’я Задорожних. Чимало горя зазнало подружжя Марії та Василя, але ще більше – радості.
Молодим хлопцем пішов Василь на війну, був поранений, але живий повернувся у рідне село. Одного недільного дня після Служби Божої біля церкви юнак зустрів красуню Марію. І покохали вони одне одного на все життя… У любові та злагоді народили й виховали трьох дочок. Прийняли за рідних синів трьох зятів. Дочекалися онуків, тепер уже тішаться правнуками.
28 жовтня Марія та Василь святкують діамантове весілля. І хоч скроні їх вкриті сріблом, в очах сяють щирі й ніжні почуття любові та поваги одне до одного, те, що дало їм сил, мужності та енергії, аби прожити стільки літ разом. Бо такі почуття не підвладні часові.
Осипаються дні пелюстками,
Непомітно спливають роки,
Не сумуйте, гордіться літами,
Бо не марно прожиті вони.
Стоїть вже жовтень на порозі,
В нім зупинилися літа,
Зустрілись долі у дорозі,
Щоб разом бути все життя.
Ви разом прожили 60 зим і літ,
За час цей стрілись радість і тривога,
Тому вітання ви від нас прийміть,
Усе святе для вас ми просимо у Бога.
Хай сонцем світиться добро,
Це все для вас!
Струна любові нехай вічно грає!
Живіть ще довгі-довгії роки,
Хай вас Господь благословляє!
Із найщирішими словами вітання і подяки, доньки - Міля, Ганя, Марійка, зяті – Богдан, Мирон, онуки – Наталя, Володя, Василь, Іванка, Оксана, Юра, Олег, Володя, Оксана, Іванка, Назар, правнуки – Оля, Олеся, Устим, Вікторія, Влада, Максим, Іларія.
