“Гніздечко” любить читати вся наша сім’я. А це – ми з сестричкою, бабуся і тато. Колись любила читати “Гніздечко” і мама. Але  майже сім років вона живе  далеко від нас, в Італії.

Власне, чому пишемо листа до “Гніздечка”? Річ у тім, що прочитали у минулому  випуску невигадану історію від Зіни Кушнірук “А де ж мої заробітки, діти?”. Героїня розповіді пані Марія, як і наша мама, даремно шукає щастя на чужині. Бо, насправді, вдома є що їсти, у що зодягнутися, на чому спати. А головне – є сім’я! Але, схоже, цій жінці, як і нашій  мамі,  не потрібні ні чоловік, ні діти.

Гірко читати про те, як  пані Марія  приїхала додому  лише заради розлучення та поділу майна. Точніше, відібрати у чоловіка, котрий виховав сам, без мами, дітей, доглядав хвору тещу, і хату, і господарку. Щось подібне  хотіла скоїти і наша мама. Пропонувала забрати мене з сестрою до Італії, а татові з нашої міської квартири  ступитися у село. Тільки ми – не  захотіли. Взагалі, наш тато – дуже добра людина. Усі ці  роки він замінював нам маму. Коли хворіємо – тато поруч. Проблеми у школі – теж виручає тато. Дні народження,  свята – усе з ним, рідненьким.

Так, мама висилає нам гроші. Але ж і тато працює, що заробляє – на нас тратить. Скільки разів ми просили маму повернутися додому. Але вона  не хоче. Значить, там, у  чужій країні, вона не задля нас, а заради себе. Там їй, очевидно, комфортніше.

Незабаром Новий рік, Різдво. Святкувати, як звично останнім часом, будемо без мами. Але обов’язково зі смачною кутею, колядками і домашнім теплом. Знаємо, там, в Італії, наша мама купує “Свободу”, тож прочитає у “Гніздечку” нашого листа. Хочемо, аби вона зрозуміла: тата, на відміну від героїв розповіді  “А де ж мої заробітки, діти?”, в образу не дамо. А маму з нетерпінням чекаємо додому.

Олеся В. з Тернополя -  від себе і сестри Лізи.