– Це перемога опозиції, - сказав один з лідерів цієї ж опозиції, коментуючи результати голосування за новий Закон «Про вибори народних депутатів України».
Ось хотілося б мені тут подискутувати, але не посперечаєшся... Я й сам вражений цією перемогою опозиції - сьогоднішньої над опозицією завтрашньою. Не можу відійти від того, як сьогоднішні опозиціонери щільно причинили двері Верховної Ради прямісінько перед носом тих, хто міг стати опозицією, або й більшістю, після виборів 2012 року.
Кривити душею не буду, я ж не народний депутат і навіть не кандидат у депутати, тому можу дозволити собі казати правду. Щось не зовсім розумію цю перемогу, точніше, зовсім не розумію. До голосування ці опозиційні сили запевняли, що вимагатимуть дозволити брати участь у виборах політичним блокам; хотіли, аби 75 відсотків депутатів обирали за партійними списками, а 25 – в мажоритарних округах; планували зменшити прохідний бар’єр до 1 відсотка. У результаті отримали поділ 50 на 50, заборону блоків і 5-відсоткову межу. Тобто все те, чого вимагала саме більшість. Простіше кажучи, якщо я просив яблуко, а мені дали грушку, то я повинен оголосити, що таки переміг, хоча на груші в мене алергія?
Це ж треба вміти ось так швиденько на 180 градусів повороти робити. Хоча навряд чи все можна пояснити лише вмінням, це швидше вроджений талант, а може, якесь диво? Згадав старий радянський мультфільм «Мауглі» за Кіплінгом, саме той епізод, коли велетенський пітон Каа спілкувався з бандерлогами, цими «володарями» джунглів, від яких було багато галасу і мало реальних справ:
– Ви чуєте мене, бандерлоги?
Таке відчуття, що в цьому випадку гіпнозом володіє права рука нардепа від ПР Михайла Чечетова. Варто йому її підняти, як залом Верховної Ради розноситься шепіт:
– Чуємо, чуємо, - і всі ті, хто ще вчора був проти, сьогодні швиденько тиснуть кнопки «за», причому як за себе, так і за свого сусіда, який у цей день затримався на якомусь фешенебельному курорті.
Хоча, можливо, і нема тут ніякого гіпнозу, і все набагато простіше. Деякі політичні сили, які, незважаючи ні на що, все ще мають певну підтримку електорату, але чим далі, тим більше її втрачають, вирішили розіграти електоральне поле, так би мовити, «на трьох». Якось так вже у нас ведеться, що на трьох - найкраще, пам’ятаєте, як в «Афоні» - «третім будеш»? А ще є «Три богатирі», хоча це явно не сюди, бо «богатирі» таки б наважилися вийти на чесний бій, а не ховалися б від суперників за прохідним бар’єром. А ще спало на думку, що у підкидного дурня добре втрьох грати. Ось тільки тут ми з вами дурні, а вони нам підкидають. Спочатку підкинули продовження своїх повноважень на рік, а тепер можливість вибирати практично без вибору…
Отож, Партія регіонів, БЮТ - точніше «Батьківщина», адже блокам зась, та «Фронт змін» вирішили позбавити виборців можливості хоча б щось змінити. А воно таки саме до цього і йде. Адже реальні шанси знову потрапити до парламенту мають саме ці три політичні сили. Точнісінько, як колись у Романа Карцева: вчора були по три, але маленькі...
І деякі надто вже гарячі голови з «маленького» опозиційного табору поспішили звинуватити вчорашніх соратників у зраді. Натомість я б не радив так поспішати, слід трішки подумати, стати, так би мовити, чи точніше, сісти на місце тих, хто проголосував за цей закон. Адже не варто забувати, що вибори все ж відбудуться у 2012 році. Тож раптом стародавні майя помилилися і кінця світу тоді не буде. А ось як наслідок виборів може настати кінець спокійного і ситого життя, а своя вишиванка, як відомо, таки до тіла ближча. І що тоді робити? Брати в руки лопату, як радив Микола Янович? Вони б, може, і взяли, але ж ще треба мати хоч елементарне поняття, що це за такий складний реманент і яким боком його тримати. А так все набагато простіше: рот відкрив - і вже працюєш.
Ось і злякалися деякі старожили, що дуже вже їх обличчя людям набридли. А тому захочуть ці «маленькі українці», чи як там вони нас називають – виборці і електорат, реально щось змінити у своєму житті і нададуть перевагу комусь іншому. Тепер же, після прийняття Закону, можна спокійно до нас йти і закликати голосувати за себе коханих, мотивуючи це аж ніяк не тим, що готові робити щось для поліпшення нашого життя, а тим, що, віддавши голос за якусь нову політичну силу, ми його просто втратимо, бо ця сила не має сили, щоб здолати бар’єр. Крім того, вони ще й додумалися вилучити з виборчого бюлетеня графу «проти всіх». І якщо раніше я просто ставив хрестик у тому місці, то тепер доведеться писати прямо на бюлетені все, що про них думаю. Хоча у нас з ними паритет. Вони згадують про моє існування лише напередодні виборів, а я про них тільки у день голосування. І краще їм не знати, як саме.
Усе це - дрібниці, головне, що опозиція перемогла і тепер можна з впевненістю вести мову, що і в наступному парламенті ми побачимо здебільшого ті ж обличчя. Хоча, при певних розкладах, дещо може змінитися. Наприклад, сьогоднішня більшість стане меншістю, і навпаки, коаліція – опозицією. Але ж нам до цього вже не звикати, все це ми проходили і не раз. Тим паче, що від перестановки доданків сума, як не верти, таки не зміниться.
І тоді ті, хто нині багато розповідає, як має бути правильно, почнуть пояснювати, чому це реалізувати нереально, а ті, хто сьогодні практично нічого не робить для поліпшення нашого життя, розповідатимуть, що і як потрібно робити. Простіше кажучи, жодних змін, повна стабільність. Як казав один з персонажів стрічки «Чапаєв»:
– Білі прийшли - грабують, червоні прийшли - грабують, а куди ж подітися бідному селянинові?..
Руслан ДОРОТЯК.
