Помилка, ціна якої дуже дорога. У Тернопільському прес-клубі відбувся круглий стіл на тему: «Дотримання прав людини: чи є право на помилку?».

Чи реально захистити свої права у нашій державі? Чому українські громадяни звертаються до міжнародних правозахисних організацій?

Чи потрібне реформування  правоохоронних, судових та захисних інституцій? Скільки коштує судова помилка? Про це вели дискусію Віталій Сороколіт, директор ТОВ «МЕЛВІС», Петро Декайло, в.о. заступника голови апеляційного суду області в кримінальних справах, адвокат Тарас Будз та автор  цих рядків – як журналіст, який пише на правову тематику, та член правозахисної організації «Гельсінська ініціатива - ХХI».

Віталій Сороколіт розповів про свій досвід кримінально переслідуваного. Йому висунуто звинувачення в ухиленні від сплати податків в особливо великих розмірах. Хоч з часу порушення кримінальної справи скоро виповниться чотири роки, остаточну крапку ще не поставлено.

- Коли стосовно мене у 2008 році порушили кримінальну справу, я спочатку подумав: це якась помилка – розберуться, усе буде нормально, - розповів В.Сороколіт. - Але ці з’ясування тривають уже чотири роки. За цей період я пройшов п’ять циклів судових засідань у різних інстанціях. Є судові рішення про повернення мені коштів, стосовно несплати яких мене звинувачували, що начебто недоплатив бюджету. Були судові рішення, відповідно до яких  мене звільняли від кримінальної відповідальності. Але я не погоджувався – наполягав, аби суд визнав мене винним чи невинним. Суд мене визнав невинним – у Гусятинському райсуді прозвучав виправдовувальний вирок. Та за апеляцією прокурора апеляційний суд області скасував виправдовувальний вирок і справу скерував на новий судовий розгляд.

Бізнес я веду ще з часів Радянського Союзу. За усі ці роки податкова не виставляла до мене жодних претензій, не накладено жодного штрафу. А у 2008 році прокуратура вирішила, що я злочинець. Усі ці чотири роки переслідування – це помилка з боку прокуратури.

В.Сороколіт також ствердив, що проти нього фальшували докази. Один з головних доказів, на підставі якого скасовано виправдувальний вирок, – це сфальсифікований лист Департаменту науково-технологічного розвитку Міністерства освіти і науки, який у справі слугує експертним висновком і на якому будуються звинувачення. З цього приводу В.Сороколіт звернувся у Генеральну прокуратуру із заявою-повідомленням про злочин.

- Чотири роки, лягаючи сплати, думати: чи тебе засудять - від п’яти до десяти років, чи конфіскують усе майно, зароблене своєю працею, - це важке випробування, особливо для невинної людини, - резюмував В.Сороколіт.

Петро Декайло висловив своє бачення стосовно кримінального переслідування В.Сороколіта.

- Цю кримінальна справу неодноразово розглядали у судових інстанціях. Гусятинський райсуд скеровував на додаткове розслідування  - у зв’язку з недостатністю доказів, процесуальними порушеннями. Після того справу знову взяв до розгляду Гусятинський райсуд (за місцем реєстрації підприємства). Цього разу прокурор змінив у суді звинувачення (за частиною 1 статті 366 КК України було знято звинувачення) і заявив клопотання закрити справу у зв’язку з дійовим каяттям, оскільки обвинувачений сплатив податки  - мільйон гривень - у добровільному порядку. Суддя припустилася помилки – не перевіривши усіх фактичних обставин справи, не заслухавши думку обвинуваченого (у таких випадках справу закривають за згодою обвинуваченого), закрила справу провадженням. В апеляційній інстанції ця постанова була скасована – за апеляцією В.Сороколіта. Справу скеровано у Гусятинський райсуд для розгляду. Був винесений виправдувальний вирок. За апеляцією прокурора колегією суддів апеляційного суду області цей вирок скасовано – через неповноту судового розгляду, процесуальні порушення. Справу скеровано на новий судовий розгляд в Підволочиський райсуд, - розповів П.Декайло.

Випрадовувальний вирок стосовно В.Сороколіта – один із поодиноких випадків у нашій судовій системі. Торік в області виносили п’ять виправдовувальних випадків, з них три у справах приватного звинувачення, два – публічного звинувачення. Така ж мізерна кількість і по всі    й Україні. Це, на думку виступаючих, свідчить або про дуже добре досудове слідство, або ж про звинувачувальний ухил судочинства, - останнє, на жаль,  вірогідніше. Адже про те, що досудове слідство далеке до досконалого, свідчить те, що багато справ скеровують на додаткове розслідування. Та й сама процедура додаткового дорозслідування не вписується у європейські стандарти судочинства. Вину особи доказано – її засуджують, не доказано – звільняють, - так є у цивілізованому світі. У нас же вину намагаються доказати у будь-який спосіб. До речі, у проекті Кримінально-процесуального Кодексу, який незабаром, як очікується, стане діючим кодексом, додаткового розслідування не передбачено. Тож можна сподіватися, що виправдовувальних вироків в Україні побільшає.

А поки що українці, розчаровані вітчизняним судочинством, шукають правди у міжнародних інституціях. Торік Україна посіла третє місце за кількістю звернень до Європейського суду з прав людини. Попереду лише Росія та Туреччина. До Страсбурзького суду шукати правди пішло майже чотири тисячі українців. 109 із них виграли там свої справи.