Днями із засобів масової інформації довідалася, що Верховна Рада „ощасливила” український народ пенсійною реформою. Чому кажу про це з іронією? Та тому, що у цій справі більше запитань, ніж відповідей. Наприклад, передумовою пенсійної реформи були непоодинокі заяви столичних можновладців про те, що для виплати подальших пенсій у казні просто немає грошей, бо, мовляв, уже дійшло до того, що один працюючий в Україні годує ще одного пенсіонера. Можливо, але чому тоді нинішній уряд списав вітчизняним олігархам 24 мільярди гривень боргу перед державою? Не запитую, чому це зроблено, бо щирої відповіді ніхто не дасть. Порахуйте лише, для скількох пенсіонерів вистачило б цієї суми (!).
Друге проблемне питання – продовження працездатного віку для жінок на п’ять років, для чоловіків-держслужбовців на два роки. Хто б там і що не казав, це автоматично заглиблює проблему безробіття. І якщо нині на заробітках сім мільйонів українців, то завтра, будьте певні, їх армія суттєво поповниться. Тож корінь зла не в ситуативних реформах на догоду Міжнародному валютному фонду, а в самодостатній і незалежній політиці української влади, основу якої має складати турбота про національні інтереси України та створення нових робочих місць для тих, хто завтра прийде з вишів і повернеться (у це щиро хочеться вірити) з принизливих закордонних заробітків.
Валентина ШАЙНЮК,
майбутня пенсіонерка.
м. Чортків.
Дожилися!
У подарунок – вишиванка з... Китаю
Не знаю, куди дивиться нинішня українська влада, але мене особисто, як громадянина великої європейської держави, просто обурює експансія зарубіжних товарів на вітчизняний ринок.
Давайте подивимось лише на номенклатуру китайського ширпотребу. Чого сьогодні тільки немає у наших магазинах і на ринках. Автомобілі, електроніка, комп’ютерна техніка, котли індивідуального опалення, світлотехніка і навіть гречка, про яку вже ходять анекдоти.
Але, на превеликий жаль, цим далеко не закінчується перелік товарів, які зроблені в Китаї. Недавно моя знайома за помірну ціну придбала гарну вишиту блузку, а чоловікові у подарунок таку ж непогану сорочку. І яким було наше здивування, коли ми дізналися, що цей крам також з Піднебесної. А вчора і я придбав ампули до кулькової ручки з цієї азійської держави. Скажете: дрібниця, не варта уваги? Навпаки, ці факти наштовхують на серйозні роздуми.
Безперечно, надворі двадцять перше століття, а відтак інтеграційних процесів між державами не уникнути, та й чи розумно це робити? Але міра має бути у всьому. Бо якщо китайці годуватимуть нас гречкою, вишиватимуть сорочки і продаватимуть кулькові ручки, тоді гріш нам ціна у базарний день. Тоді ми маємо всі шанси деградувати як споконвічна нація гречкосіїв і працелюбів.
З іншого боку, про баланс інтересів мала б подбати і велика армія державних чиновників та народних депутатів, яким ми платимо не тільки фантастичні зарплати, а й, як пише преса, уже цього року подарували по 60 тисяч гривень відпускних!
Василь ГУПАЛО,
передплатник „Свободи” з 1995 року.
Бучацький район.
Точка зору
Тернопіль в... облозі автомобілів
Я проживаю у приміському селі. Донедавна наш маршрутний мікроавтобус зупинявся на вулиці Шептицького. Від того людям було досить зручно, адже неподалік - центр міста, ринок, місця праці багатьох моїх односельців. Та кілька місяців тому кінцеву зупинку кількох приміських маршруток винесли аж на край міста, на стик вулиць Живова, Острозького і Микулинецької. Звісно, люди обурювалися такою реорганізацією, та врешті-решт змирилися, бо, як було сказано чиновниками, це зроблено з метою розвантаження центральної частини міста від автотранспорту.
Пройшов час, але, як з’ясувалося, кілька наших маршруток не зробили погоди... Зрештою, на це могли сподіватись тільки наївні люди, бо на вулицях обласного центру сьогодні тисячі авто. І йдеться не про якісь спеціальні автомобілі, без яких паралізується життєдіяльність усього Тернополя, а про звичайні іномарки, які (не хочу образити їх власників, бо всі вони передусім люди) їздять без особливої на це потреби. Тож дії міської ради мають бути кардинальними і повинні стосуватися не тільки селян, а й численної армії дрібних чиновників, підприємців чи інших „крутих”, які на власних авто добираються до магазину за цигарками, до кав’ярні чи в інших справах, де спокійно можна обійтися без „коліс”.
Тож пропоную бодай центральну частину міста розвантажити так, як вулицю Кобилянської у Чернівцях. Вона уже давно пішохідна, і від цього ніхто не втратив, а навпаки, як колись казав гуморист Аркадій Райкін: морозиво випускають, закохані зустрічаються, а земля крутиться, як і раніше.
Олег ШЕВЧУК.
