Шановна редакціє, завжди з піднесеним настроєм і нетерпінням чекаю кожного середового номера улюбленої «Свободи» (на жаль, через скромні пенсійні статки не можу собі дозволити передплатити повний комплект вашої газети). Кожного разу знаходжу у ній цікаві для себе матеріали про господарство, культуру і політику.

Та найбільше мені подобаються рубрики, в яких про свої життєві проблеми розповідають наші краяни. Сьогодні і я хочу поділитись думками про те, що справді болить і ранить душу.

Як ви знаєте, цьогоріч, дякувати Господу Богу, рясно вродила картопля. Є її вдосталь, то можна було б частину врожаю продати, а за виручені гроші придбати ліки, конче потрібні передусім нам, людям похилого віку, якусь одежину, а також оплатити за світло і газ.

Та, як це не прикро, ціна на картоплю надто низька. А якщо врахувати затрати на оранку, органіку, препарати для нищення колорадського жука, то виходить, що шкірка не варта вичинки. На ринку картоплю не можливо реалізувати, а сучасні бізнесмени, яких колись справедливо називали спекулянтами, по селах хочуть брати її майже задарма - по 50–80 копійок!

От і замислився я, а чому держава не втручається у цей процес. Не думаю, що у всіх областях є достатньо картоплі. Тож вона могла б, скажімо,  на Тернопільщині купувати її за розумною ціною і відповідно з невеликою надбавкою продавати у промислових районах.

На жаль, державні структури (однією з яких за радянських часів була успішна споживча кооперація) цим не займаються, створюючи громадянам проблеми на рівному місці.

А ми говоримо про другу хвилю кризи. Їх, вважаю, породжують не так звані невідворотні об’єктивні причини, а небажання наших чиновників мислити в інтересах держави та її зубожілих громадян.

Іван ТЕЛИЧКО.

Козівський район.