Мандри Планетою Людей: на екрані й у житті
За сталою традицією щороку пізньої осені, долаючи мряку у погоді та житті, Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини «Docudays UA» вирушає у мандри регіонами України.
У південних районах Тернопільщини - Борщівському, Бучацькому, Заліщицькому та Чортківському – його представляють громадські організації «Зелений Світ» та «Гельсінська ініціатива-ХХІ». У Тернополі - міська громадська організація «Адаптаційний чоловічий центр». Інформаційними партнерами «Docudays UA–2011» на Тернопільщині цьогоріч виступають газети - чортківська «Слово краю» та «Свобода».
Сезон мандрівного фестивалю почався 19 листопада у Чорткові. Представлення його фільмів у Тернополі триватиме 5 – 20 грудня.
Фестиваль відкрили у чортківському кафе-клубі «Круазе» з показу стрічки голландських режисерів Ганса Германса та Мартіна Маата «Правосуддя для Сєргєя», котра здобула першу нагороду у правозахисному конкурсі фестивалю - «за невпинну боротьбу проти тиску будь-якої влади та захист правосуддя». Фільм присвячений пам’яті Сергія Магнітського, російського адвоката, що намагався викривати корупцію у правоохоронних органах та врешті-решт поплатився за відвагу власним життям. Його таємнича смерть у Бутирській тюрмі 2009 року викликала обурення світової спільноти, але винуватців досі не притягнули до відповідальності. Стрічка розповідає про непересічну людину, яка заплатила найвищу ціну, намагаючись викрити всеохоплюючу корупцію, в лабетах якої опинилась Росія. Варто звернути увагу на те, що й у цьому випадку наважилися вголос говорити про злочинну змову правоохоронців та суддів проти Магнітського не його колеги, високоосвічені адвокати, і не російські документалісти, а іноземці.
Фільмом-відкриттям цьогорічного фестивалю став «Інший «Челсі»: історія з Донецька» німецького режисера Якоба Пройса. «Інший “Челсі» малює портрет нинішнього Донбасу через відстеження повсякденного життя двох людей: посполитого роботяги-шахтаря Олександра Щукіна та молодого олігарха й скандального політика, нині – секретаря Донецької міської ради, Миколи Левченка. Майже нічого спільного немає у цих людей – окрім ходіння на матчі «Шахтаря» та упередженого ставлення до «помаранчевих». Дарма, що ці речі не стосуються дійсно життєвих потреб або глибинних переконань. Той самий Левченко ходить на стадіон не тому, що любить футбол, а тому, що там, на стадіоні, - центр влади «своїх»: там Ахметов, Колесніков, Янукович…
За спостереженням Пройса, групова солідарність футбольних (і не лише футбольних) фанатів проти «чужих» та прояви нетерпимості до будь-якого інакомислення залишаються вагомими чинниками поділу України: на Схід та Захід. Режисер «Іншого «Челсі» у своїх інтерв’ю журналістам під час фестивалю не раз наголошував на тому, що, на його думку, у мешканців різних регіонів України безліч спільних проблем, довкола яких варто об’єднуватися: соціальні та правові, екологічні та комунальні. «Але політики з дня у день торочать про Бандеру, про членство у НАТО, про «Євро-2012» - неначе інших тем немає. Цей популізм, що коїться в Україні, — це жах», - зауважує режисер.
На жаль, так і не вдалося отримати від автора згоду на показ «Іншого “Челсі» у мандрівному форматі. Тернополяни не побачать і переможця творчого конкурсу «Docudays UA» - голландського фільму «Гравець» режисера Джона Аппеля. Не матимемо ми змоги показати й стрічки російських документалістів Павла Костомарова та Олександра Расторгуєва «Я тебе люблю» та «Удвох», котрі також стали своєрідним відкриттям «Docudays UA» і «Berlinale». Обидві картини сповнені аурою справді непересічного таланту, яку відчули усі глядачі. До речі, під час перегляду у залі Київського будинку кіно бракувало місця навіть на долівці у проході…
Втім, чимало справді вартісних фільмів таки зможемо побачити й у себе в провінції. Так, 20 листопада, у тому ж чортківському «Круазе» було представлено фільм «Дике місто Детройт» французького режисера Флорена Тіллона. Автор змушує замислитися над питанням - який слід залишає на Землі кожне покоління, кожна цивілізація? Автомобільні заводи свого часу дали поштовх до зростання Детройта. Але через зміни у економіці кілька десятиліть тому промислове місто знелюдніло... І все ж поступово люди починають повертатися на руїни колишнього міста... Що це - намагання відновити минуле? Чи, може, це спосіб відкрити принципово нову, не індустріальну Америку – натомість більш «олюднену» та наближену до природних коренів?
Упродовж останніх років у розвитку Docudays помітне певне «позеленішання», екологізація тематики.
І прикладом тут може бути не лише «Дике місто Детройт». Наступних вихідних у клубі «Круазе» дивитимемося "Авто*Мат" – фільм чеського режисера Мартіна Маречека. Сюжет такий: група молодих та запальних пражців на початку нового тисячоліття створює ініціативу "Авто*Мат", визначивши для себе мету – з дня у день намагатися робити місто зручним та безпечним для життя людей, а не транзитним автомобільним коридором.. Цей фільм - не просто історія багаторічної громадянської ініціативи, котра нині у Празі стала справді масовою. Не просто глузлива критика бездумного культу автомобіля. Це спроба зрозуміти, що люди думають про місце людини у міському соціумі. Лідери руху "Авто*Мат" переконані, що будь-яке місто має стати особливим мікросвітом, створеним працею людей, де вони живуть, спільно працюють, навчаються, спілкуються і відпочивають. Стрічка показує розвиток ініціативи через динаміку подій та розмови із різними персонажами. Тут і генеральний директор автомобільної компанії Skoda, і мер Праги, і голова уряду, а також соціологи, бізнесмени, актори, музиканти, молоді мами, фанати-автомобілісти і, звісно ж, - велосипедисти...
Сподіваємося, що досвід ініціативи "Авто*Мат" стане корисним й у Тернополі - як його мешканцям, так і владі, адже обласний центр нині планує зробити перші кроки у напрямку планування велосипедної інфраструктури.
Ще один відверто екологічний фільм - «Смердючий корабель» американського режисера Багассі Коура. Сюжет такий: танкер транснаціонального нафтотрейдера «Трафігура» полишив вантаж токсичних відходів у країні Кот-д'Івуар, створивши одне з наймасштабніших екологічних лих останнього десятиліття, котре називають «африканським Чорнобилем». Протягом кількох днів щонайменше 15 людей померли, 23 госпіталізували, а ще 40 000 звернулися за медичною допомогою. Попри трагічні наслідки, влада країни, роздертої громадянським конфліктом, все ж домоглася від «Трафігури» сплати фінансової компенсації за спричинену екологічну шкоду – тобто у цьому випадку універсальний принцип «забруднювач платить» таки реалізували. Чого не можна стверджувати стосовно чорнобильського лиха – ядерні відомства не несуть відповідальності за його наслідки. За «чорнобильським рахунком» впродовж 25 років платить бюджет, тобто самі ж громадяни України, Росії та Білорусі…
Усі стрічки «Docudays-2011» у одній статті годі описати та й перелічити, адже їх загалом було більше 70. А фестиваль, який вважають найбільшим на пострадянському просторі явищем у сфері неігрового кіно, то не лише перегляд фільмів. Це ще й великий майданчик для спілкування. На ньому відбуваються прес-конференції, дискусії, майстер-класи… Це велика творча майстерня та громадянська арена, з якої Україна може пізнавати світ, а світ – Україну.
Це й реальна альтернатива тому потоку удаваності, споживацького культу, популізму та войовничого несмаку, що з дня у день ллється на нас із телевізійних екранів. Тут - правдиві фрагменти життя реальних, невигаданих людей, їх радості, надії, печалі, трагедії, сумніви та протиріччя. Персонажі фільмів Docudays дуже різні, адже живуть вони на різних континентах, у різних країнах, які мають різну історію, матеріальне становище, спектр проблем: українці й американці, афганці й росіяни, німці й чеченці... У них різні мови, характери, життєвий рівень, освіта, системи цінностей... Вони бувають добрими і жорстокими, знаходять правду і помиляються, діють справедливо і всупереч совісті.
Але попри це усі вони наділені людською гідністю та незалежно від націй та віросповідань заслуговують на порозуміння та співчуття. Сюжети фільмів фестивалю саме про це. І місія кожного такого фільму – відкривати глядачеві Планету Людей в усій її складності та різнобарв’ї.
Більше відомостей про фестиваль на його офіційному сайті http://www.docudays.org.ua/
Олександр СТЕПАНЕНКО.
