Я – пенсіонерка.  За 38 років трудового стажу заробила 800 гривень пенсії. Тому, аби вижити і хоч якось допомогти дітям, поїхала на роботу в Італію. Недавно приїхала у відпустку додому, планувала залишитись на батьківщині. Хотілося  жити у рідній   домівці зі своїми дітьми та онуками.

Та де там! Життя в Україні дуже дороге і  складне. Щоб тут вижити, потрібно, щоб пенсія була хоча б як мінімальна італійська, адже ціни на продукти першої необхідності такі ж, як в Італії, а на деякі – вищі.

Проїзд у транспорті дорогий, пенсіонерів не хочуть безкоштовно везти. Мені довелося чути пояснення одного водія: “А що ви собі думаєте, мій господар купив машину, купив маршрут, на якому я працюю, то ми повинні вас задурно везти?! Платіть або виходьте”. Дивно, що наші управлінці ще не попродали по одній із вулиць, якою їздять ті маршрутки. Квитків ніхто не дає, мабуть, це також комусь вигідно.

Такий самий безлад і в торгівлі. Враження, що всі працюють “по-чорному”, чеків ніхто не дає. Ціни на товари  давно європейські, а зарплатня?

Дивує скорочення кадрів у школах і медичних закладах. Може, доцільніше було б скоротити кількість депутатів усіх рівнів. Адже їхня зарплатня така, що  на неї можна було б утримати не одну школу і лікарню.

Обурює, скільки нашої молоді  та й людей  зрілого віку змушені поневірятися за кордоном. Кількість проживаючих в Україні катастрофічно зменшується. Сталою залишається лише кількість депутатів Верховної Ради.

Всі довкола обговорюють події навколо пані Тимошенко. Але хіба лише її треба   судити? Де був наш Президент, всі інші депутати? Думка в людей одна: якщо й далі так буде, то на краще сподіватися марно. Отже, поки ще носять ноги, - всі на заробітки?..

Марія РЕПЕЦЬКА-МОКРА.

м.Тернопіль.