Кажуть, якщо хочеш зрозуміти людину, треба заглянути їй у вічі, бо вони - дзеркало душі. А якщо протягом дня у них заглядають десятки пар дитячих оченят? Хіба можна після цього бути байдужою, не любити маленьких пацієнтів, котрі, хоча й чужі, за довгі роки праці у педіатрії стали майже рідними?
- Як поживаєш? І виріс же ти, - лагідно промовляє до хлоп’яти лікар-педіатр Шумської ЦРЛ Ольга Кобзан. І личко дитини, яка щойно плакала, заходячи з мамою у лікарняний кабінет, усміхається.
Так має бути, переконана моя співрозмовниця. Бо на добро дитина завжди відповідає добром, починає довіряти.
- Чи не втомилися за двадцять п’ять років праці у медицині? – запитую в пані Ольги. - Адже не завжди є настрій, щоб усміхнутися.
- Негаразди потрібно залишати, коли переступаєш поріг робочого кабінету, бо коли йдеш до найменшеньких пацієнтів, інакше не можна. Діти дуже добре відчувають твій настрій. Педіатрію вважаю однією з найскладніших галузей медицини. Проте якби довелося щось поміняти у житті, професію обрала б таку ж.
Ольга Кобзан закінчила Чернівецький медінститут. У педіатрії – чверть століття. За стільки років лікарка знає не лише кожну дитину, а й сім’ю, у якій вона зростає, родинну атмосферу, фінансові можливості, які сім’я може витратити на лікування, групу ризику, до якої належить кожне маля - чи часто хворіє, чи має алергічні прояви тощо.
- До кожного маленького пацієнта намагаюся підходити індивідуально. Але найголовніше - це доброзичливість у ставленні до малюка. Щодня переконуюся в цьому, коли йду на роботу повз дитсадок і чую, як малеча мені гукає: «Добрий день!». Інша важлива складова у лікуванні дитини - це знайти правильний контакт з батьками. Бо призначити лікування - одне, але не менш важливо те, як мама буде його виконувати, яку увагу приділятиме дитині у період недуги.
- Мабуть, сьогодні нелегко працювати у педіатрії, адже дітки, як не прикро, хворіють усе частіше.
- На жаль, це правда. Практично кожна повноцінна сім’я, де народжується бажана дитина, стикається з екологічними негараздами. У переважній більшості вагітність майбутніх мам протікає не завжди легко, жінка три-чотири рази лікується у стаціонарі. Тому у новонароджених часто зустрічаються алергічні, кишкові, невралгічні прояви. До того ж ринок ліків тепер дуже насичений, і потрібно правильно підібрати препарат. Якщо він успішно підходить одній дитині, іншій може абсолютно не допомогти. Тим паче, одні батьки одразу звертаються за допомогою, інші приводять дитину, коли недуга задавнена, тому й лікування різне. Але якщо дитину люблять, то батьки не зволікають і одразу звертаються до лікаря, радяться, телефонують, запитують. Приємно бачити подібне ставлення до дитини. Особливо ціную сім’ї, де культивують здоровий спосіб життя і, відповідно, маля зростає у гарних умовах.
- Судячи з того, як ви розповідаєте про свою роботу, часу для себе не завжди вистачає. Та все ж, коли трапляється вільна хвилинка…
- Дуже люблю свого онучка Іллю, і хочу з ним якнайбільше спілкуватися. А часу й справді дуже мало. Колись любила вишивати, зараз багато читаю, кохаюся у квітах. Тішуся, що маю вірних, надійних друзів. Напевно, саме через це я полюбила Шумщину, і тепер вважаю її рідною, хоча тут і не народилася.
- Чому обрали професію медика?
- У дитинстві я дуже часто хворіла, постійно викликали «швидку». Тому й вирішила: коли виросту, також лікуватиму людей. Коли на третьому курсі народила дитину, зрозуміла: оберу педіатрію.
- Що б мало змінитися у медицині, як гадаєте?
- Найперше, фінансова підтримка на рівні держави, особливо - для дітей. Потрібно дитячі відділення забезпечити апаратурою, усім необхідним. Треба виділяти медпрепарати для дітей із вродженими вадами розвитку. Не можна економити на здоров’ї. Бо хіба є щось у світі вартніше?
Алла ОМЕЛЬЧУК.
