У ту мить, коли Михайло Гриб відчинив двері квартири,  його дружина Оксана глянула  на нього спопеляючим поглядом і запитала сердитим голосом:

- Ну що, з’явився?

- Так, – винувато відповів Михайло і опустив голову.

- А ти хоч знаєш, який нині день? – грізно мовила дружина.

- Неділя.

- А число яке?

- П’ятнадцяте.

- А де ж ти, чоловіче добрий, пропадав так довго? Здається, тебе запрошували зіграти роль Діда Мороза  31 грудня, а де ж ти волочився два тижні?

- Але ж, люба, - став пояснювати Михайло, - в році є два нових роки, один - за новим стилем, а  другий – за старим...

- Ти б ще сказав, що є новий рік юдейський, мусульманський чи два нових роки індуїстські...

- Так, звичайно, що є, - обнадійливо став хапатися Михайло за слова  дружини, - але ці роки розтягнуті  в довгому часі, а в нас майже  поряд – Новий і старий Новий рік.

- А ти знаєш, що у Франції, в колишні часи, за цивільним кодексом Наполеона, відсутність чоловіка чи дружини без поважних причин лише протягом  кількох годин була підставою для розлучення. А тебе не було вдома два тижні!

Михайло винувато глянув  на дружину і ще  нижче опустив голову. Його дружина була суддею і знала всі закони, починаючи  від старого римського права і закінчуючи теперішніми цивільними та кримінальними кодексами. За час її суддівства ще нікого не помилували.

- А ти нагадай собі, -  з надією в голосі звернувся Михайло до  дружини, - може, в кодексі Наполеона  є якісь пом’якшувальні обставини?

- Так ось чого ти захотів! - сердито вигукнула  дружина. - Пом’якшувальних обставин при таких незаперечних доказах... Ні і ще раз - ні! Йди собі куди хочеш!

Михайло розгублено глянув на дружину.

- Та куди ж мені йти, люба?

- А хоч би до тієї безсоромниці, що з тобою за Снігуроньку була.

- І зовсім вона не безсоромниця, - став  захищати Снігуроньку Михайло. – Таких дівчат, як Леся, треба ще пошукати.

- Ось бачиш, - ставши в трагічну позу, мовила дружина, - ти вже її і захищаєш. А я для  тебе – ніщо! Ось твоя відплата за ті роки, що я промучилася з тобою.

По лиці Оксани раптово потекли сльози.

- Ну, звичайно, - продовжила вона після паузи, - досить дружині ввійти у літа, то вам, підстаркам-чоловікам, подавай тільки молоденьких... Хоч, правда, у теперішніх дівчат - ніякої моралі. Їм що старий, що молодий, аби тільки пальцем кивнув.

Оксана витерла сльози і вказала рукою на двері:

- Йди геть, чоловіче, йди геть! Щоб мої очі тебе більше не бачили!

Це прозвучало як присуд у суді. Михайло почав безпомічно розглядатися по кімнаті, але тут у двері  несподівано  просунув голову онук.

- Бабусю, - попросив він своїм ангельським голосом, - не виганяй діда. Він більше не буде так робити!

- Ой ти, моє сонечко, - обняла онука Оксана. – Ой ти, моя  пташечко! Я хіба заради тебе це роблю. Бо, за кодексом Наполеона, вже з цієї миті дідової ноги не було б у хаті. Та хай  уже залишається цей волоцюга вдома...

Михайло полегшено зітхнув і радісно усміхнувся. Це вперше в суддівській практиці його дружини була помилувана людина.

Ігор ТОПОРОВСЬКИЙ. м.Хоростків Гусятинського району.