Боляче, гірко... Від того, що у цьому світі стало на одну хорошу людину менше. Несподівано, неждано, так рано пішла за межу вічності наша Ірина Бурич. Ще б жити і радіти, любити, працювати, діждатися онуків.

Більше двадцяти років віддала Ірина  Миколаївна “Свободі”. Була співчутливою, доброю, безвідмовною у роботі. Переживала завжди, аби у редакційному колективі було все гаразд, і докладала до цього не лише вправність рук, а й велике щире серце.

Не задзвенить більше у 908 кабінеті, де наша  Ірочка працювала  оператором  комп’ютерного набору, її веселий сміх, не озветься  привітно голос.

Вона над усе любила чоловіка Володимира, сина Сергія. Мала  за батька і доглядала, мов рідного, старенького чоловікового батька.

Любила їздити у село, хоч  народилася і виросла у місті. Садила грядки, плекала квіти. Мріяла, планувала, як і цієї весни обсадить город. До останньої хвилини вірила у життя...

Ми дуже сумуємо за Іриною. Висловлюємо глибоке щире співчуття з приводу цієї  непоправної втрати чоловікові покійної Володимиру, синові Сергію, усім рідним, близьким, тим, хто знав і любив нашу Ірочку. Нехай  пам’ять про неї буде вічною, а земля – пухом. Царство небесне її добрій душі.

З гіркотою і сумом – колектив “Свободи”.