Таким діточкам випала нелегка доля, з якою їм жити й миритися треба впродовж багатьох років - дитячий церебральний параліч, або коротко й страшно - ДЦП. Дехто з них не рухається й не ходить, дехто не сидить, іншим важко розмовляти… «Маленькі янголята» - так їх називають батьки, які подекуди для малечі є тими крильми, що допомагають зробити перший крок, сказати перше слово, намалювати першу яскраву картину.
Сьогодні в Україні живе понад 18 тисяч дітей з діагнозом ДЦП, у Тернополі на обліку перебуває більше 800 дітей-інвалідів.
Донедавна, аби пройти курс лікування й реабілітації, батьки возили неповносправних дітей за сотні й тисячі кілометрів. А це непросто, бо транспорт у нас і досі для таких потреб не пристосований.
- Жінкам, коли малеча нерухома, доводиться буквально на руках переносити дитину. Плюс речі, плюс візок. Це непосильна ноша. Інколи матері просто відмовляються працювати з такою дитиною й віддають в інтернати, - розповідає Наталя Шідловська, лікар-реабілітолог, голова громадської організації «Спілка батьків-опікунів дітей, які хворіють церебральним паралічем, «Крила ангела» й мати хворої на ДЦП дівчинки. – Часто стається так, що розраховувати на сильне чоловіче плече не варто. Бо тати не витримують психологічного навантаження й покидають такі сім’ї. Ми не жаліємося, ми хочемо, щоб нас зрозуміли.
Минулого року з ініціативи спілки міськрада виділила кошти для відділення відновного лікування на базі міської дитячої поліклініки. Тут діти можуть пройти водо-, грязе- і теплолікування, позайматися в тренажерному залі й відвідати соляну кімнату. А батьки - отримати кваліфіковану допомогу й пораду.
- Через непоінформованість я втратила багато часу, - каже Ольга П., мама хворої на ДЦП дівчинки Яни. – У перший рік життя тернопільські лікарі навіть діагнозу не могли поставити, аж у Львові нам сказали, що донечка хвора на церебральний параліч. Поки не познайомилася з представниками спілки «Крила ангела», не знала, що держава має виділяти моїй дитині безкоштовно спецпарти, взуття, ортопедичні устілки, візки… Ніхто з лікарів й словом не обмовився.
До обіду пані Ольга з донькою проходить процедури у реабілітаційному центрі, а потім їде на хутір Анастасіївка, неподалік Тернополя, на іпотерапію. Спілкування з конем та вправи допомагають у лікуванні діток.
- Це такий позитивний заряд, що одні діти починають ходити, другі сидіти, інші – розмовляти. Неслухняні руки беруть пензля й малюють неймовірні картини, де багато-багато яскравих барв, - каже Наталя Шідловська. – Коник Туман – то радість і ще одне крило наших янголят. Тішимося, що доброчинці надають нам безкоштовний транспорт, аби групи діточок могли добратися до іподрому.
Придбали спортивного мерина й утримують його батьки за власний кошт. Усі вправи вивчали з книг та Інтернету. Навіть самим довелося сісти у сідло.
- Перед заняттями коня треба відпрацювати, щоб він розігрівся. А на тренера нам коштів не вистачає, то ми це робимо, - каже Юля Б., мама хворого на ДЦП 9-річного Віті. – Біда одна: в погану погоду ми займаємося в критому манежі, а він для цього не пристосований, бо потребує ремонту, власноруч потягнути який нам не під силу.
І справді, манеж збудований ще за Радянського Союзу й жодного разу не реконструювався. Діри у даху, розбиті вікна, купа цегли на долівці… Коли мерин розігрівається, то здіймається стільки пилу, що другого кінця арени не видно. А потім у тій куряві діти займаються.
- Таких критих міні-іподромів в Україні лише три, - розповідає Юрій Волинець, директор підприємства «Західконеплемцентр». – Колись це була наша гордість, але з розвалом Союзу підприємство занепало. Нікого це не цікавило. Ось тільки завдяки таким ініціативним батькам ми нині тримаємося на плаву.
Зараз обласна, районна й міська влади відгукнулися на прохання спілки й почали роботи з оновлення манежу. Батьки діточок просять усіх небайдужих посприяти фінансово або матеріально.
- Ми будемо раді будь-якій допомозі: чи то корм для коня, чи будівельні матеріали, чи робочі руки, - каже Ольга Б. – Бо самим нам не впоратися, а відмовитися від іпотерапії означає зробити кілька кроків назад.
Відтак «Крила ангела» оголошують старт благодійного марафону «Разом – значить успішні», кошти від якого підуть на продовження занять діток-інвалідів з конем та на придбання обладнання для сенсорної кімнати Тернопільського міського центру реабілітації дітей.
Катерина НОВІЦЬКА.
