Наше життя – це суцільне маневрування між різними крайнощами. На кожному кроці тебе підстерігають, точніше сказати, тобі підсовують поради, рекомендації чи настанови, які нічого не коштують тим, хто їх дає. Натомість у твоїй голові вони створюють хаос і плутанину.
Справді, як, приміром, випивати кілька літрів рідини на день, коли у тебе проблеми з тиском чи нирками? На деяких сайтах можна прочитати захоплені відгуки про користь зимового плавання для загартування органів дихання, і тут таки – грізне застереження проти “моржування” особам із... хворобами легенів. Ось один фанат “залізної гри” щиро радить старшим людям регулярно вправлятися з гантелями, ще й посилається при цьому на авторитетний досвід Миколи Амосова. А поряд його опонент переконує літніх добродіїв навіть не дивитися у бік отих залізяк. Нам радять не миритися з недоліками, не бути байдужими і водночас – уникати, задля власного душевного комфорту, стресових ситуацій.
Їжте банани! Вони поліпшують настрій і зміцнюють серцевий м’яз!
Не вживайте бананів! Ці фрукти з інших країв не відповідають нашим сформованим століттями гастрономічним звичкам і просто не сприймаються нашими шлунками!
Пийте каву! 5-6 філіжанок ароматного напою на день чудово тонізують організм. До того ж кава запобігає розвитку цирозу печінки!
Кава – це наркотик! Якщо у вас аритмія, простатит чи банальний гастрит – забудьте про неї!
Подібних суперечностей – сила силенна, і їх перелік може зайняти не один аркуш. Але купатися чи не купатися у крижаній воді, тягати чи не тягати гантелі, їсти чи не їсти банани, пити чи не пити каву - це, зрештою, приватна справа кожного окремого індивіда. Я ж хочу торкнутися речей соціально значиміших, плутати які зовсім небажано, таких, приміром, як вірність переконанням. Здавалося б, справа ясна – переконання на те й переконання, що їх не можна міняти, як рукавички. Та не кваптеся. Не все тут так просто. Зішлюся, знову ж таки, на авторитетну думку двох відомих людей.
Богомил Райнов, болгарський письменник: “Зрадити переконанням - означає розвинути переконання? Це дуже зручна теза, яка дає зрадникові ілюзію, що він не зрадив, а просто порозумнішав” (Роман “Велика нудьга”).
Валерій Лобановський: “Принципам не зраджують – принципи вдосконалюють”. Ну ось, знову два авторитети взялися тягнути канат у свій бік. Небезталанний болгарський комуністичний ортодокс наполягає на незламності генеральної лінії та відданості ідеалам (що ж він, зрештою, ще міг відкрито проголошувати в ту епоху, в яку творив?). Наш футбольний світоч, попри те, що й сам уславився, передусім, впертим відстоюванням власної точки зору, все ж далекоглядно забезпечив собі шлях для можливого відступу.
Людський тип, про якого мова піде далі, пройшов у своїй діяльності і фазу “вірності єдино правильному вченню”, і бурхливий час ломки старих устоїв, і тернистий шлях нової партійно-політичної структуризації. Пройшов і залишився “на плаву”, оскільки володіє феноменальною живучістю і здатністю бути потрібним усім новим владним командам. І не просто потрібним, а – відданим. Відданим у тому розумінні, яке озвучив своїм знаменитим висловом 36-й президент США Ліндон Джонсон: “Мені потрібна не проста відданість, а така, коли запихають ніс поміж мої сідниці і кажуть, що пахне. як троянда”. Думаю, давно приспів уже час заснувати у нас орден “За багаторазову відданість” 3, а то й 5 ступенів. Його достойних кавалерів, переконаний, набралося б чимало. А потім провести їх парад.
Стрункими колонами, в стольному граді, на Хрещатику.
Ігор ДУДА.
