Нині в області живе 53 тисячі людей з особливими потребами - кожен двадцятий  з нас. Серед них – близько 5 тисяч дітей-інвалідів. У кожного – своя нелегка життєва  історія. Як часто готові ми почути її? Підставити своє здорове плече під чиюсь долю з надламаним крилом?

Про це, проблеми людей з обмеженими можливостями, шляхи вирішення розмовляємо сьогодні з директором Тернопільського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів Іриною Базилевською.

- Пані Ірино, дозвольте, насамперед, привітати вас, усіх ваших колег з ювілеєм: саме двадцять років тому в Українській державі був створений фонд соціального захисту інвалідів. По-суті, ви – ровесники незалежності.

- Так, і основним нашим завданням є виконання державних програм соціального захисту інвалідів. А також контроль за дотриманням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування людей з обмеженими можливостями. Це  дуже важливі питання, які на теренах колишнього Союзу не реалізовувалися, в той час як у країнах Європи такі норми діяли. Згідно з українським законодавством працедавець зобов’язаний забезпечити не менше чотирьох відсотків робочих місць для інвалідів від загальної кількості працюючих. Хочу наголосити, що часто, точніше, майже завжди робота для наших підопічних - це не лише додаткові, дуже потрібні кошти. Це – ще й самоутвердження і зв’язок із зовнішнім світом. Тішить, що, з одного боку, держава стимулює керівників розуміти це, увівши за недотримання нормативу адміністративно-господарські санкції, а саме – сплату до державного бюджету середньої річної зарплати за кожне не створене робоче місце.

З іншого, десь ми таки достукуємося до сердець здорових людей. Зовсім недавно в області було працевлаштовано п’ять тисяч інвалідів, цьогоріч – уже сім з половиною. І це, враховуючи ту ситуацію, що багато підприємств останнім часом скоротили чисельність працюючих, а то й закрилися взагалі.

- Але ж, здається, так легко зрозуміти, що від біди ніхто не застрахований. І допомагаючи ближньому сьогодні, пам’ятаємо про своє завтра.

- Абсолютно, і ми стараємося донести це до свідомості кожної людини. Люди з обмеженими можливостями завойовують призові місця у спорті, проявляють себе у мистецтві. Доводять: вони талановиті, сильні, здібні. Вони такі самі – як ми, лише мають деякі проблеми зі здоров’ям. У свідомості українців у ставленні до інвалідів багато що змінилося на краще, але в цілому суспільство, на жаль,  ще не готове до нормального сприйняття. Пригадайте лише недавній телевізійний сюжет, де батьки буквально забирали своїх дітей з класу, в якому з’явилася дитина, хвора  на ДЦП. Їм потакали педагоги. Це – гірко і боляче. Ніяк не можу забути і телефонний дзвінок однієї тернополянки після публікації у вашій «Свободі» про те, що біля одного з під’їздів будинку на вулиці Бандери збудували пандус. «Як, для одного інваліда? Не розумію, для чого взагалі було тратити кошти»? Але ніхто не знає, хто ще у цьому під’їзді поселиться, хто завітає в гості. Врешті, й  мамам з візочками зійти  пологим схилом легше, ніж крутими східцями. Такі зручні пандуси мали б бути біля кожного будинку,  соціальних установ. Але, якщо вони і є, то нерідко лише  формально (задля галочки). Недавно доставляли інваліда-візочника на круглий стіл у міську раду. Так, пандус є, але вивезти по ньому візок неможливо, самостійно з’їхати людині зі слизької плитки – тим паче. Без поручнів – візок може піти юзом. Є ж нормативи, має бути певний нахил. І це біля органу місцевого самоврядування, на котрий покладений обов’язок забезпечення доступності до будь-якого приміщення закладів інфраструктури. Подібне – у районах. Хтось знову скаже: це, мовляв, не найголовніше з питань, коли є так багато проблем у цілому. Але для людини на візку – це дуже боляче.

- Сьогодні в області більше 53 тисячі інвалідів. З них – близько 5 тисяч дітей. Хоча ще якихось три роки тому дітей-інвалідів було 3,5 тисячі. Сумна і тривожна статистика. Адже це свідчить про здоров’я і майбутнє нації.

- На жаль, зростає як первинна, так і набута інвалідність. Цьому сприяють, очевидно, соціально-економічні чинники, екологія, те, чим харчуємося, у яких умовах живемо. Обласне відділення фонду соціального захисту інвалідів спільно з органами охорони здоров’я, освіти тісно співпрацює з діючими центрами ранньої реабілітації дітей-інвалідів. Бо коли вже є проблема, батьки мають знати, куди звернутися, де працюють кваліфіковані спеціалісти, щоб допомогти хворій дитині максимально. Особливо тепле слово хочу мовити про центр ранньої реабілітації дітей з ураженням нервової системи на базі обласної дитячої лікарні. За кошти нашого Фонду у попередні роки для центру закуплено хороше сучасне обладнання. Фахівці вивчають світовий досвід, впроваджують його на практиці, що дає змогу якщо не повернути повністю, то значно поліпшити здоров’я дітей.

Реабілітацію можна пройти у Заліщицькому ревматологічному санаторії, де ще й чудова природа, особливо влітку. У семи районах центри ранньої дитячої реабілітації діють при управліннях соціальної політики і праці. Вдало підійшли до вирішення цього питання у Шумську, де такий центр – на базі районної лікарні. До речі, впроваджуємо єдиний електронний реєстр дітей-інвалідів, які потребують реабілітації і які її пройшли.

Співпрацюємо з Тернопільською комунальною спеціальною загальноосвітньою школою-інтернатом для дітей з наслідками поліомієліту та ДЦП. Фондом придбано динамічні параподії, завдяки яким значно поліпшується  ходіння дітей, хворих на ДЦП. Вихователі, медичний персонал роблять усе можливе, аби дитина пішла своїми ніжками. Це інтернатний заклад, але там усе зроблено з теплотою і любов’ю. Один штрих: фонд оплачував навчання випускника цього закладу в технічному університеті. Хлопець гарно вчився, а після закінчення прийшов і створив сайт своєї школи. Можливо, він нескладно висловлюється, не дуже швидко ходить, але це була його перемога над життєвими труднощами і наша радість від доброї справи.

- Пані Ірино, знаю, що обласне відділення фонду справді приділяє немало уваги саме навчанню інвалідів у спеціалізованих та вищих навчальних закладах.

- Коли така дитина не проходить на державну форму  навчання, тоді беремо на себе певну частину зобов’язань щодо оплати. Цьогоріч, згідно з рішенням спеціальної комісії, фінансуємо навчання сімох студентів вузів. А одинадцятеро завдяки нашому клопотанню таки вступили на державну форму навчання. Тісно співпрацюємо з центром зайнятості, молодіжною біржею праці для подальшого працевлаштування випускників вузів. Дитина-інвалід від народження має супровід держави: реабілітація - протезування - санаторне лікування - навчання - перше робоче місце.

- До редакції «Свободи» зараз надходять оголошення з Буковини, Київщини, Криму про набір інвалідів у центри професійної реабілітації.

- Ми якраз працюємо у напрямку створення такого центру  в області. Щоб людина могла приїхати з найвіддаленішого села, пройти медичну реабілітацію, а поруч з тим набути і певну професію. Їхати кудись, по-перше, затратно, по-друге, для інвалідів - нелегко, тим паче, маємо фахівців у себе.

- Уже традиційно до дня людей з обмеженими можливостями інваліди за рахунок фонду отримують автомобілі.

- Минулого року таких людей було тридцять двоє. Очікуємо зробити приємні подарунки ветеранам і цьогоріч. Відзначу ще одну добру справу - за дорученням Державної служби у справах ветеранів та інвалідів наше обласне відділення долучилося до збору інформації щодо інвалідів-афганців, які роками стоять у черзі на житло. І ось за кошти держбюджету цільовим призначенням для трьох сімей будуть закуплені квартири: дві – трикімнатні і одна – двокімнатна.

- Ірино Віталіївно, знаю, ваш молодий колектив, співпрацюючи з різними громадськими організаціями, державними структурами, робить насправді дуже багато для людей, обділених долею.

- Я, взагалі, дякую своїм колегам за те, що вони є такі: чудові, ініціативні, дуже виконавчі, а головне – добрі і милосердні. Є вислів у тренінгах: хочеш бути успішним – працюй з успішними людьми. У нас же інший лозунг:  зроби усе можливе, щоб допомогти людині. До нас звертаються  з наболілим, у кожного своя життєва драма. Тому й співпрацюємо з різними організаціями, шукаємо спонсорів, стараємося знайти того, хто може підсобити конкретній людині. Я працюю у Фонді уже 15 років. Починала  звичайним спеціалістом. Тут пройшла справжнє професійне становлення. Поруч працювали досвідчені, вимогливі і щирі люди, як, наприклад, Надія Йосипівна Ясінська.

Особлива вдячність  Лілії Яківні Захарчук, яка керувала Фондом багато років. Вона завжди наголошувала: за кожним зверненням інваліда - його душа, серце і біль. Ці слова стали зарубкою і в моєму серці. Пам’ятаймо їх усі. І тоді тим, хто розумний, сильний, красивий, але обділений здоров’ям, стане поруч з нами легше жити.

Зіна КУШНІРУК.

На фото Катерини НОВІЦЬКОЇ:

директор Ірина Базилевська;

фахівець Людмила Стельмах, водій-завгосп Сергій Завадович та провідний юрисконсульт Леся Богуш;

начальник відділу взаємодії з роботодавцями Галина Грабовська, фахівці І категорії Уляна Чучман та Вероніка Бабій, заступник начальника відділу Світлана Муратова;

завідувач сектора правової роботи Наталя Гафтко, провідний економіст Оксана Мельничук та заступник директора Віктор Місько;