«У долині річки Ходорівки, між лісовими горбами Товтрів, лежить село Добриводи. При в’їзді, ліворуч, підноситься стрімка камінна гора. З-під неї б’є, аж переливається, джерело чистої, холодної і доброї води. За цією водою їздили зі Збаража, з Тернополя, возили навіть до Львова для ліків. Від доброї води й пішла назва Добриводи.
Коли ж пам’ятного літа 1649 року Богдан Хмельницький ішов з військом на Зборів через село, то зупинився біля джерела і зі смаком пив. Усміхнувся, обтер вуса і сказав: «Добра вода, рідко таку знайдеш. А вже назва вашого села така гарна, така гостинна. Хай на ваші Доброводи та йде добра доля…
Так Хмель благословив на добро наше село. І нині люди згадують, що з криниці Добривідської пив воду з козаками сам гетьман…»
Ось таку легенду-переказ оповіла в історичному нарисі «Добриводи» вчителька української мови та літератури сільського технічного ліцею імені Олександра Смакули, керівник місцевої «Просвіти», поетеса Марія Назар.
Щодо назви села, то офіційною нині вона є Доброводи, хоча багато хто і досі вимовляє її через літеру «и». І навіть вказівник гостинно запрошує нас у Добриводи. Пригадую, як і моя покійна бабуся Радіанна не раз казала, що «треба їхати до Добривід – камінь бити».
З того каменю зведена не одна споруда не лише в області, а й за її межами. Нині ж відомий колись на всю Україну Доброводівський кар’єр - недіючий.
Сім чудес села
Власне, до Доброводів ми завітали на запрошення сільського голови Романа Модного, з яким познайомилися на святкуванні 800-річчя Збаража, як і з місцевими артистами. На святі того холодного дня вони розважали гостей піснею, закликали скуштувати гарбузової каші, інших страв, приготовлених сільськими господинями.
І ось ми приїхали у Доброводи – село, яке прославило Україну і світ багатьма відомими іменами.
У сільській раді нас уже чекала Марія Назар. Ідемо з нею притрушеними прілим осіннім листям сільськими вуличками до «Просвіти». Приміщення давно потребує ремонту. Однак, як зауважує Марія Іванівна, саме тут колись містилася хата-читальня, адже «Просвіта» у Доброводах була заснована ще у 1903 році. Тут проводили і Шевченківські свята, навіть збереглися деякі протоколи засідань.
Марія Іванівна демонструє зібрані селянами старовинні речі: домоткані рушники, скатертини, давнє дзеркало… У невеликому приміщенні також діє виставка, присвячена видатним землякам. Серед них Андрій Музичка – літературознавець, професор, перший, хто переклав твори Лесі Українки німецькою мовою. Був покараний сталінською машиною, відбував заслання у Семипалатинську. Осип Роздольський – фольклорист, етнограф, співпрацював з Іваном Франком, Володимиром Гнатюком. Олександр Смакула – відомий фізик, чиє ім’я нині носить сільський ліцей. Петро Олійник – журналіст, працював у культурній реферантурі Олега Ольжича. У роки Другої світової війни видавав газету «Українське слово», входив в Організацію українських націоналістів. Був розстріляний разом з Оленою Телігою у Бабиному Яру. Антін Залеський – вчений-славіст, складав атласи української мови.
І, мабуть, далеко не кожне село чи місто може заявити про власні сім чудес, як Доброводи. Це – єдиний в світі пам’ятник Олександру Смакулі та єдиний в Україні сільський технічний ліцей, якому присвоєно його ім’я. Це й – найвища в області козацька могила-гора: 463 м над рівнем моря. Може, й справді, як написала у своєму нарисі Марія Назар, Доброводам судилося долею вознестися поближче до неба. Бо саме на тій височині кожен освячується і очищається пам’яттю загиблих козаків, що полягли за волю України під проводом Богдана Хмельницького.
Одне з чудес – діючий храм Святої Парасковеї, де селяни моляться Богу більше двох століть. Досі зберігся настінний напис латинською мовою над головними дверима: «Цю церкву під назвою св. Парасковеї почато 1790 р., а закінчено – 1794 р. за панування цісаря Францішка…». Споруда мурована, вражає об’єм стін – 1 м 40 см. Правда, у 1994 році підлогу в церкві облицювали плиткою, перекрили новою бляхою дах. Дещо пізніше храм оштукатурили і ззовні.
Зберегли доброводівці ще одне чудо: старовинну ікону Богородиці 18 століття. Нині не відомо, кому вона належала.
З тих часів зберігся і колишній водяний млин, на жаль, нині недіючий. Змальований він також на пейзажі відомого художника Андрія Барановського, який зберігають у сільській «Просвіті».
Ще одне – сьоме диво села, котре тепер завмерло в очікуванні інвестора – місцевий кар’єр. З видобутого тут каменю за колишнього Союзу збудовано немало, зокрема Концертний зал імені Чайковського у Києві. До речі, у Тернопільському педагогічному університеті зберігають зразки каменю з Доброводівського кар’єру, на котрих є відбитки рибин. Отже, колись тут, як припускають, було море.
Взагалі, у Доброводах здавен багато майстрів, що творили з каменю. Тож не дивина, що в цьому селі – найбільше в області різних скульптур і фігур: пам'ятний знак на честь скасування панщини 1848 року, пам'ятний знак тверезості 1897 року, монумент Кобзареві…
Єдиний в Україні сільський технічний ліцей – на районному бюджеті
«Бог, як летів над Доброводами, кинув сюди жменю мудрості та таланту, – каже директор технічного ліцею Любов Іванівна Каплун. – Бо ж скільки відомих людей народилося на цій землі, пішло звідси у світ».
Я слухаю Любу Іванівну і думаю: а скільки ще піде… І з її закладу – теж. Уже сьогодні учні ліцею, звичайні сільські діти, – переможці і дипломанти різних престижних конкурсів, призери всеукраїнських олімпіад. Ліцей у 2009 році отримав звання «Флагман освіти і науки України», а його учні на захисті дослідницьких робіт Малої академії наук з математики вибороли третє місце, з фізики і біології – четверте.
- У нас вчаться двоє хлопців з Великого Раківця, з багатодітної родини, напівсироти, – розповідає Любов Іванівна. – Мамі їхній треба пам’ятник поставити за те, що так дбає про дітей. Так, один із братів, Степан Венгренович, разом з вчителем фізики Петром Смакулою розробили проект геліоустановки для ліцею. Представили його на всеукраїнському конкурсі з екології та зайняли четверте місце. Якби ми мали кошти цей проект реалізувати, то не залежали б ні від кого у постачанні електроенергії.
Але коштів, звісно, немає. Тим паче, що, повторюся, єдиний (!) в Україні сільський технічний ліцей – навіть не на обласному – на скупому районному бюджеті. Правда, коли ліцеїсти займають призові місця, керівники від освіти вищого рангу з гордістю про це рапортують – без зайвої скромності. А подбати хоч якось про сучасну матеріальну базу закладу, поліпшення умов проживання учнів у гуртожитках – забувають.
Директор Любов Каплун вдячна голові Збаразької райдержадміністрації Автанділу Мдінарадзе: «Це – перший голова райдержадміністрації, який відгукнувся на моє прохання і допоміг з харчуванням дітей. Нам уже завезли борошна, гречки, пообіцяли цукор».
В основному ж усі клопоти лягають на плечі Люби Іванівни та батьків. Нині в ліцеї навчаються 75 дітей. Випускники стали студентами не лише Тернопільського технічного університету, а й Харківської, Київської політехніки. Вступають на економічні спеціальності, факультети біохімії, у медичні вузи: ліцей дає ґрунтовні знання не лише з математики, фізики, інформатики – усіх предметів.
І наймолодший сільський голова
На жаль, останні листопадові дні короткі. Разом із сільським головою ми ще встигли побувати в амбулаторії загальної практики сімейної медицини. Завідувач Василь Олексійович Славич прийшов працювати сюди майже одразу після відкриття закладу у 1980 році. Тож знає про своїх пацієнтів усе: хто чим хворів, хто схильний до якої недуги. Дорослі пацієнти звертаються до Василя Олексійовича за допомогою уже зі своїми дітьми та внуками.
Обслуговують працівники сімейної амбулаторії, крім жителів Доброводів, також мешканців довколишніх Новиків, Чумалів та Зарубинців.
Місцева школа, де директором Іван Данилович Котяш, зустріла нас сімейним святом «Як добре, що в мене є хата, і друзів, і рідних багато». У вишиванках зібралися другокласники під керівництвом Надії Андріївни Будоли разом з батьками, бабусями та дідусями, щоб подарувати їм пісні та віршики, а потім пригоститися смачною випічкою.
Весело, гамірно та щасливо у садочку «Малятко». Дітлахи навіть до сну трішки припізнилися – усі з охотою позували для фото у нашій «Свободі».
Сільська влада, а садочок на місцевому бюджеті, старається, щоб було тут тепло і затишно. Добре, що мають індивідуальне опалення, водопостачання, каналізацію.
До речі, 25-річний Роман Модний – наймолодший у районі сільський голова. До того працював у «Збаражгазі», майстром. Доброводівці довірили йому село, на виборах Роман гідно обійшов трьох інших кандидатів. Можливо, ще й тому, що знали й шанували нині, на жаль, покійного його батька – теж Романа, сільського лікаря, котрий нікому не відмовив у допомозі, був чесним і справедливим.
Сам же молодий голова, обійнявши посаду, найперше організував централізований вивіз сміття: двічі на місяць машина об’їжджає сільські подвір’я для його збору. Плата за це символічна – п’ять гривень із хати.
Ще одна обіцянка з передвиборчої програми, яку вже втілили, – електроосвітлення центру села.
Планів же у Романа багато: облаштування дитячого майданчика, впорядкування центру села, щоб навіть парк був, взагалі, зробити усе, щоб кожному у Доброводах було комфортно жити.
Звісно, не все вдається одразу. Надходження до сільського бюджету невеликі, розігнатися особливо нікуди. Але, як напівжартома-напівсерйозно зауважує Роман, селяни дотепер нагадують, що у їх домівках висить його передвиборча програма. Не забуває заглядати у неї і сам голова: що обіцяв – мусить виконати.
А тим часом просить подякувати Григорію Євгеновичу Пінязю, який орендує місцеві землі, а також сільським підприємцям за підтримку.
***
Ця розповідь – лише окремі штрихи з життя справді унікального села, котре багате своєю історією, культурою, вірою, людьми. У різні часи тут побували правнук Тараса Шевченка по сестрі Катерині, художник і письменник Дмитро Красицький, правнук Кобзаря по братові Микиті Григорій Шевченко, письменники Борис Харчук, Роман Іваничук, Іван Драч, Дмитро Павличко, Євген Дудар. І якщо держава хоч трішки повернеться обличчям до ось таких сіл, тоді не асоціюватимуть Доброводи переважно з місцевою жіночою колонією. З багатими місцевими пам’ятками можна знайомити не тільки мешканців нашої області, а й туристів з усієї України.
Зіна КУШНІРУК.
Фото Антоніни БРИК.
