„Чудотворче дивний і преславний угоднице Божий, святителю Миколаю, тебе, що всьому світові виливаєш дорогоцінне й незмірне море чудес, з любов’ю вихваляємо” (акафіст). Таку молитовну похвалу ми висловлюємо нашому заступникові і помічникові.
Про життя св. Миколая ми маємо багато переказів. Він був незвичайною людиною, його життя було повне чудес. Народився св. Миколай приблизно 270 року в побожній християнській родині в малоазійському місті Патарі в провінції Ликії.
Він був єдиним сином у заможних батьків, які дбали, щоб він був вихований у побожності та християнських чеснотах. Його батьки передчасно померли, тому ним заопікувався дядько, який був єпископом у місті. Бачачи добрі схильності племінника та після належної підготовки він рукоположив Миколая на священика. Відтоді св. Миколай у пості та молитві ревно працював для святої Церкви, допомагав людям у різних потребах, і дуже часто так, щоб вони того не знали. Проте як він не ховався із добрими ділами, люди про них довідувалися. Велику спадщину, яку Миколай отримав від батьків, він роздав бідним і потребуючим. На славу Божу св. Миколай зложив весь маєток, а Господь нагородив його великою силою творити чудеса.
Уперше це проявилося, коли він вирушив до Палестини, щоб помолитися в тих місцях, де жив і проповідував Ісус Христос. Під час подорожі на Середземному морі зірвалася велика буря, що загрожувала небезпекою для корабля. Св. Миколай у щирій молитві звернувся до Бога про помилування і визволення від нещастя. Враз буря на морі затихла і небезпека минула. Подорожні, які бачили силу молитви св. Миколая, не могли мовчати, тому коли прибули до м. Олександрії, усім сповіщали цю диво-новину.
Повернувшись із Святої землі, св. Миколай вирішив всеціло віддатися молитві і постові, а тому вступив до монастиря. Однак не довго він там пробув. Одного разу у сні йому з’явився Христос, який подав йому Євангеліє, а Богородиця покрила його омофором. При цьому почувся голос, який велів йому залишити монастир та іти між людей. У цьому часі помер архієпископ Ликії. І єпископи, просвічені Духом Святим, обрали св. Миколая архієпископом. Ставши архіпастирем міста Мир і цілої провінції Ликії, св. Миколай був близьким до всіх: батьком сиротам, порадником засмученим, заступником покривджених та великим доброчинцем.
У час переслідування християн імператором Діоклетіаном св. Миколая арештували. Але й у в’язниці він щиро проповідував Слово Боже і допомагав ув’язненим. Повна свобода для християн прийшла з проголошенням визнання християнської віри в 313 р. за імператора Констянтина. Проте спокій в Церкві невдовзі порушився внаслідок виникнення різних наук, які заперечували Євангельське вчення, а між ними - єресі Арія, який навчав про різноістотність Сина Божого з Отцем. Був скликаний перший Вселенський Собор в 325 р., на якому св. Миколай разом зі св. Афанасієм обстоювали Євангельську науку.
Повернувшись із Вселенського Собору в Нікеї, св. Миколай віддано працював у єпархії, наставляючи у вірі свою паству.
Коли ж Господь покликав великого угодника свого в небесні обителі, то його любов і милосердя до людей на землі ще більше зросли. Одержавши від Бога „нев’янучий вінок слави” (1 Петр.5,4), святитель Миколай „світу всьому подав дорогоцінне милості миро і невичерпне чудес море”. Його святе ім’я призивають у молитвах не тільки християни, а й представники інших вірувань у скрутних випадках життя. Християнська історія зберігає численні розповіді про чудесні явлення святителя Миколая та його благодатну поміч тим, що призивають його.
Він і тепер невидимо допомагає тим, хто з вірою, безсумнівною надією та любов’ю звертаються до нього в молитвах, і благодатно охороняє їх.
Плекаймо пошану до святителя Миколая і звертаймося церковним піснеспівом до нього: „Величаємо тебе, святителю отче Миколаю, і шануємо святу пам’ять твою, бо ти молиш за нас Христа Бога нашого” (Величання).
о. Богдан ЗІНЧЕНКО, член Національної спілки журналістів України.
