Володимирові Барні, поетові, громадському діячеві
Сорок років тому ми, тоді студенти факультету журналістики Львівського держуніверситету ім.І.Франка, збирали картоплю в підшефному колгоспі…
Якби я знав
сорокаліття тому,
Що в Києві будеш ти
секретар*,
То я б зібрав за тебе
бараболю,
Щоб ти в стократ вартніший
борг віддав.
* Від листопада 2011 р. В.Барна – відповідальний секретар Національної спілки письменників України.
Антонові Білику, керівникові ПАП “Іванівське”, що на Теребовлянщині
Приїжджають в Іванівку
люди солідні, як в школу,
Патріарх їх веде
по щедротних полях…
Вашу усмішку добру
мені не забути ніколи,
Як і мудрість
в глибинно-селянських очах.
Олегові Боберському, заступникові голови обласної ради
Куди б життєва стежка
не вела, –
Про нього мовлять
лише добрії слова.
Він робить повсякчас
потрібне діло,
Конфліктів уникаючи
уміло.
Чекають вже масштаби
України
Такої толерантної
людини!
Олегові Бородію, докторові економічних наук, меценатові
Найкращу лекцію ти прочитав,
мій друже, ділом,
Без слів гучних
і слави напоказ,
Довів укотре, що порядність
не зміліла
Навіть у наш
слизький брехливий час.
Ларисі Вітюк, директорові Тернопільської філії ВАТ “Універсальна”
Щоб жінка красива
і слово тримала?
Такого, здається,
іще не бувало!
Та знаю: усі, хто мав справу
з Вітюк:
Що скаже вона –
не порожній то звук!
І кращі умови
шукати вам марно,
Ніж ті, що підкаже
“Універсальна”!
Галині Денезі, художниці, яка прекрасно малює квіти і пише прозу
Багато клумб Галина сотворила
Із квітів тих, що не страшні
вітри, морози;
Тепер ще й сад плекає
нам на диво
З художньої високоякісної
прози.
Анатолієві Крохмальному, ведучому “TV-4”
Без нього четверте “ті-ві” –
не “ті-ві”,
Бо очі потрібні
у кадрі живі;
І дуже потрібна
його доброта,
З якою ввійшов він
у зрілі літа.
Миронові (Мирославові) Кубанту, директорові ТОВ “Стегниківське”
А коли вже біда
підпирає (бува!)
І здається:
обвисло вітрило,
Враз згадаю:
людина живе отака,
Як для наших часів –
навіть дивна,
Що завжди допоможе
як другу, як брату
Подолати іще один
викрутень долі.
…Як нам треба
у цьому житті небагато:
Лиш самотнім себе
не відчути ніколи…
Юрієві Лазарчуку, головному лікареві Тернопільської міської лікарні № 3
Заздрить дехто:
“Оце кар’єра!
Такий молодий –
і шеф…”
А хто порахує
утрачені нерви?
Непевний
оцей ґешефт…
Та поки нуртують
ідеї
І задуми
є на щодень,
Ніщо не зуміє
його “розклеїти”,
Бо знає –
живе для людей!
Ользі Матвієвській, заслуженому працівникові освіти України
Вистава кожна – то подія,
Тому всі маємо надію:
Її чарівний “Дивосвіт”1
Іще не раз здивує світ!
1 Народний театр, який під орудою О.Матвієвської діє у Тернопільській школі № 22.
Ярославові Омеляну, заслуженому художникові України
В екслібрисах він, безперечно,
король:
Сам Президент
надіслав бандероль!
Море книжок,
а іще акварель…
Має із чим
він іти до людей.
Орестові Савці, заслуженому діячеві мистецтв України
“Мій сивий батько, як Давид,
Усе життя будує храми…”
Мар’яна Савка
Мій сивий друже, знову й знову
Ти починаєш все спочатку;
Та не згаса зоря любові
До України і театру.
І хоч цькують тебе плебеї,
Як пише доня у присвяті,
Ти вкотре в слави апогеї
Даруєш Мельпомени свято!
Богдану Стецькові, заслуженому артистові України
Сумлінний
хліборобе сцени,
Ти й лік ролям своїм
згубив…
Довічний бранцю
Мельпомени,
Твори, допоки
стане сил!
Нелі Сухоруковій, директорові Тернопільського коледжу університету “Україна”
Коли красива жінка –
керівник,
То хоч бери
й ковтай язик,
Бо скажеш комплімента
не до ладу –
І може скликати вона
педраду.
Сергієві Юрію, ректорові ТНЕУ
Усі стогнуть,
на щось нарікають:
“Заважає і те,
і те…”
А Юрій ні на що
не чекає,
Із Європою в ногу
іде.
І поглиблює знов,
і будує,
І розширює,
підніма…
Він укотре усіх
нас дивує, –
Цілорічно у нього
жнива.
