Пригадую, коли я була маленькою, любила переглядати бабусині речі. Одяг, який вона носила, коли була ще молодою, взуття, прикраси. Я одягала їх на себе і ходила по квартирі, неначе на подіумі. Але найбільшою загадкою для мене була скринька, яка стояла на найвищій полиці у шафі. Щоразу, коли я крадькома діставала одяг для чергового «показу мод», прагнула подивитись, що це за чарівна шкатулка і що бабуся в ній ховає.

Можливо, скарби, як у казках, а може, цілу купу солодощів, я не знала. Але була впевнена: там лежить щось цікаве. Не просто так бабуся заховала її так далеко. Я вилазила на табуретку, ставала навшпиньки і старалась дотягнутись, аби дістати таємницю із шафи. Але мені це ніколи не вдавалось.

Я підросла, уже б і забула про цю історію, якби не одна подія. Коли мені виповнилось 15 років, бабуся прийшла до мене у гості з великим подарунком. Я була вражена, адже вона ніколи не купувала подарунків. Завжди дарувала гроші, аби я придбала собі щось потрібне. З великою цікавістю я почала розпаковувати презент й зрозуміла: щось знайоме. Це була та сама скринька, яка довгий час залишалась для мене предметом фантазій, таємницею із шафи. Я довго розглядала її, але так і не наважилась відкрити. Глянувши на бабусю, запитала: «Що там?» Вона усміхнулась і сказала: «Відкрий».

Якось невпевнено і дуже повільно відкрила скриньку. Там лежали прикраси. Старовинні та різноманітні. Були і дерев’яні, і дорогоцінні – різні. Декілька хвилин я безупинно розглядала їх. Бабуся сказала: «Можеш вибрати будь-яку прикрасу, головне, щоб ти її носила». Для мене це не стало проблемою. В око відразу впала одна особлива – каблучка. Я вирішила її приміряти. На руці вона виглядала просто неймовірно, ніжно й витончено. Проста, але напрочуд вишукана.

Ось так я отримала цю каблучку. Коштує вона всього... Хоча ні, вона безцінна, адже спогади не продаються.

Вікторія СОЛОВ’ЮК,

слухачка студії юних журналістів при газеті «Свобода».