Доброго дня, шановна редакціє «Свободи»!
Дуже люблю читати вашу газету. Та й не тільки я, а й мої сини й доньки, а я мати – шести дітей. Усі вже дорослі, тільки найменша ще неповнолітня й навчається в Товстеньському сільськогосподарському ліцеї на кухаря-кондитера.
Часто на сторінках улюбленої газети читаю статті однокурсниці з Чернівецького університету ім. Ю. Федьковича, вчительки української мови та літератури Слобідської школи Ганни Шутурми. Дивуюся, як вона гарно передає у своїх дописах красу рідного слова. Напевне, я так не зумію, але сподіваюся на допомогу редакції. Отож моя маленька розповідь про учнів однорічної Тернопільської рахівничо-бухгалтерської школи.
Де ж ви зараз, наші дівчата-обліковці?
Після закінчення Заліщицької середньої школи ім. О. Маковея не вступила до університету на стаціонар. Готувалася на наступний рік, тож вирішила, аби марно не гаяти часу, вступити в рахівничо-бухгалтерську школу в Тернополі. Тоді цей заклад містився на вулиці Богдана Хмельницького, 15, у приміщенні однієї з шкіл. Заняття відбувалися після обіду. Навчалася у 233 групі. Нашим класним керівником був Зеновій Степанович Недошитко, якого всі дуже любили й поважали.
У нашій групі навчалися лише дівчата. Кращих наш керівник називав «зорями», серед таких “зір” була й я.
За зразкову поведінку та успіхи в навчанні класний керівник возив нас на екскурсії. Особливо мені запам’яталась поїздка у місто Львів, де я тоді заблукала. Добре, що відшукала хлопця із паралельної групи, тож згодом ми знайшли і наших однокурсників.
А ще частенько їздили на сільгоспроботи у Великі Гаї. Усією групою під час праці співали. Пізніше брали участь у хорі та ансамблі, а на репетиції ходили в управління статистики, яке містилось над самим озером.
Якось повернулась з репетиції додому, а господарі квартири, яку винаймали, розповіли, що до мене заходив хлопець із сусіднього села. Хотів провідати, адже їхав на заготівлю лісу в далеку Оренбурзьку область. На жаль, не застав, та я, приїхавши в село, подякувала його батькам. Згодом ми почали із ним листуватись. Після його повернення здружились, і потім він став моїм чоловіком, із яким у злагоді та мирі прожили разом 34 роки, виховали трьох синів та трьох доньок. Шкода, але вже відійшов у засвіти.
Після закінчення рахівничої школи деякий час працювала бухгалтером у колгоспі «Іскра» села Угринівці Заліщицького району. Та мене кликала нива освіти, хотіла йти до дітей, давати їм знання, бути поруч із ними, ділитись теплом серця. Тож закінчила університет, спершу трудилась вихователем у садку, згодом 13 років - вожатою у Ворвулинецькій школі, вчителькою російської мови. Потім були початкові класи, і нарешті - знову дитсадок, але вже у Гиньківцях, де працювала вихователем та завідувачем. Віддала 38 років освітянській ниві, і лише через погіршення здоров’я написала заяву на звільнення.
Дуже хочеться зустрітися з дівчатами-однокурсницями з рахівничої школи. Дізнатись, куди закинула їх доля, ким і де працюють, чи вже на пенсії? Поспілкуватись з усіма, поспівати українських пісень, як в молоді роки… Можливо, всіх не пригадаю, але пишу: дорогі Леся Кавчук, Ольга Курчаба, Ганна Заячковська, Марія Дудрак, Богдана Олійник, Галина Котик, Ганна Прийдун, Марія Стець, Ганна Абрамович, Ганна Чайка, Антоніна Трохимчук, Віра та Марія Шастківи, Галина Кузьмук, Галина Церковнюк, Марія Лесів, Дарія Боднарчук, Марія Філь та інші, відгукніться! Напишіть мені, домовимось про зустріч. А ще було б добре побачити всіх наших викладачів і нашого класного керівника.
Чекайте нас, наставнику, ми прилинемо до вас. Ми змужніли та змінилися, але, мені здається, залишилися такими ж красивими та юними в душі, якими були в 1969-1970 роках.
Добре було б відшукати списки всіх учнів 233, 232 та 216 груп колгоспного обліку, аби зустрітись разом, розповісти про себе, про життя й роботу. Чекаю на листи!
Орися КРАШЕВСЬКА (зараз – ГОШОВСЬКА). с. Гиньківці Заліщицького району.
Від редакції. Звісточку про себе, світлини можете надіслати й на адресу редакції. “Гніздечко” буде раде знову з’єднати ваші серця.
