Я досі чую голос твій.

І пам’ятаю, що було.

Лиш знала добре, що не мій,

І не кохання це було.

Дивися в небо голубе,

Не смійся, ти лиш подивися,

Воно красиве, не сумне…

Подумай, та в думках  не заблудися.

Признайся чесно: ти кохав?

Чи були це мої лиш мрії?

Крім себе, ти нікого більш не знав

Й розбив усі мої надії.

Усе забулось, час минув,

Розбилися пусті надії.

І стала я чомусь не та…

Чому не та? Брехні не вірю…

 ***

Коли дивилась в твої очі,

Я ніби все вже забувала.

Чогось хотіла, та сама не знала.

Коли ми маєм все, чогось не вистачає.

Коли нема нічого, тоді ми відчуваєм,

Що мали все, але не цінували…

Не цінували слів простих,

Не цінували губ п’янких.

Усе ми мали – тоді здавалось,

Що ще чогось не вистачало.

Тепер уже не разом ми,

Не разом відчуваємо,

Лиш думаєм про себе

Й себе добре не знаєм.

Не знаєм, як нам бути,

Не знаєм, куди дітись,

Чи плакати й упасти,

Забувши вже про всесвіт,

Який колись ми мали.

Забули й про кохання,

Яке не цінували.

Леся НАЛИВАЙКО.